10.

Остання партія пилку була відправлена в небо. І тоді прилетіли вони. Великі чорні птахи, що не пускали голубів.

Їхній ватажок опустився неподалік мене разом з кількома своїми прибічниками. 

Фоліо вистрибнув на нього, змахнувши палицею. Круки оточили жовтенького. А він несамовито закрутився в бойовому танку, лупцюючи круків по дзьобах та крилах.

Ліко схопив одного чорного птаха за хвіст. Ені наскочив на іншого, осідлавши наче коня.

Степан поспів саме вчасно, аби натовкти знатній кількості птахів пики своєю щіткою. 

Карм походжав перед лісовиком схиливши голову на бік.

— То це ти, старий друже, підкинув ельфам Моноколію? — загарчав лісовик.

— Не МоноКолію, а МоноПолію, стариганю — каркнув крук у відповідь. 

— Але чому? — не вгавав лісовик. 

— Чому? Ви тільки й носитеся з цими людьми, щоб вони відчули радість! А як же ми? Мешканці лісу?

Карм та лісовик дивились один на одного, очікуючи хто ж нападе першим. Довкола вирувала битва. Я відчувала, як Сільв важчав в моїх руках. Мабуть, пилок подіяв та лисеня набиралося сили.

— Чекайте! — звернулась я до Карма. — Якщо вам потрібен пилок радості, то ельфи ж поділяться, правда?

— Крукам не потрібен ніякий пилок, людино!

— А що як, — мені сяйнула шалена ідея.

Я зняла наплічник та розстібнула його. Там, загорнені були різдвяні печива, що дбайливо приготувала мама.

— Що як я пригожу вас?

Сільв почав помалу світитися. Він став завеликим, щоб тримати його на ручках. Тож я відпустила прекрасне створіння. Сама ж тим часом простягнула велике імбирне печиво Кармові.

Він неспішно наблизився та висмикнув печиво з моїх пальців. Опустив його долі та став потрошку їсти.

— Ну як, допомагає? — поцікавилась я.

Бійка спинилася. Інші круки наближалися до мене. І кожного я пригощала найсмачнішим у світі печивом. Чорні птахи відпустили голубів та насолоджувались вечерею.

Сільв ставав усе більшим та ще прекраснішим. Сріблясте сяйво огорнуло його яскравим шлейфом. Очі намистинки сяяли теплом.

Нагодовані круки зібрались купи біля ватажка.

— Дякую тобі, людино, — схилив голову Карм. — Сподіваюся, ти й наступного року віднайдеш цих чудових смаколиків.

— Авжеж віднайду, це фірмовий рецепт моєї матусі! 

Чорні птахи злетіли в небо. Сільв спинився напроти мене. Я почухала його за вушком та притулилась обіймаючи. Тепер Сільв був розміром з коня.

Лис лизнув мені щоку. Я відступила, знаючи, що прийшов час прощатися. Ельфи по черзі взялися тиснути нам зі Степаном руки та бурмотіти прощання.

— Дякую, принцесо! — махнув мені на прощання лісовик.

Усі вони неспішно пішли, ховаючись у темінь нічного парку. Тільки сріблясте сяйво Сільва ще довго мерехтіло вдалині.

Вуличне освітлення згасло. Знерухомлені, ми стояли зі Степаном, згори до нас линуло сріблясте сяйво різдвяного місяця та сипав долі лапатий сніг.

— Степане, — озвалася.

— Га?

— То які в тебе були плани на вечір?

— Дивитися всі частини “Один удома”, — сумно відказав він. 

— На самоті?

— Еее… так.. Я з тваринами краще ладнаю, ніж з людьми.

— Розумію. Та нічого. Ми теж збиралися ці фільми передивитися сьогодні, — спробувала його підбадьорити.

— Ми? — напружився Степан.

— Ми з Сільвом, — поспіхом додала.

І чоловік нарешті всміхнувся.