5.

Степан дивився на мене, як на цілковиту дурепу. І то справедливо! 

— Де ви його знайшли? — насупився чоловік.

— Дідуган з вулиці віддав!

— Хм… — Степан забігав навколо Сільва. 

Він дбайливо торкався лисеняти, здійснював перевірку. 

— Він не вкрадений, це вже непогано, — буркнув сам до себе. 

А я вкотре зашарілася від сорому.

— Гадаєте я могла його вкрасти?

— Як не ви, то той безхатько, — не змигнувши оком відказав чоловік. — Але Сільв не має чіпа, хоча мав би вже в такому віці. 

— То який ваш вирок, лікарю? 

— Тремтіння може бути викликане стресом та переохолодженням. Така порода потребує особливого догляду. Вони не придатні до холоду. Ми проведемо кілька загальних тестів. Кілька днів у спокої. І за умовою хороших результатів аналізів, здійснимо необхідні щеплення.

— Сільв зовсім нічого не хоче їсти, тільки трішки водички попив, — зажурено сказала я.

— Зараз перевіримо дещо, — Степан зник за дверима кабінету.

Через кілька хвилин він повернувся з маленькою пляшечкою молока в руках.

— Ну ж бо, — направив пляшечку так, щоб Сільв міг присмоктатися. 

Лисеня пожвавилось, принюхалось та завзято почало пити молочко.

— Через стрес він лінується їсти, а смоктальний рефлекс ще не…

І тут сріблясте сяйво огорнуло маленького. Я знову закліпала та сяйво не зникало. Степан ошелешено дивився на Сільва, однак не прибирав пляшечки, доки малий сам не відпустив смоктальце.

— Що ж… — урешті видобув із себе чоловік. — Вам, мабуть, час вже йти!

Чоловік дивився на мене так, наче я впала з місяця.

— Ви ж бачили, він сяє. Це ж ненормально?

— На жаль, с таким я не стикався, — відрізав Степан. — Молоко можете забрати.

Він тицьнув мені в руки пляшечку.

— Вельми дякую, — зашипіла на нього. — За молоко також подвійний тариф?

— А що ви хотіли!!! У мене були плани на вечір! Я все скасував задля вас!

— Ой, не смішіть! Які плани? Хіба буде хто з ВАМИ святкувати Різдво? — не знаю що на мене найшло, здавалося, я перетворилася на потяг, що з’їхав з рейок та несеться нестримно в безвість. 

Степанові очі запалали лютим полум’ям.

— А знаєте, я від вашої справи відмовляюся!

— Он як!

— Ага! Збирайтеся, пошукаєте собі нового лікаря!

— Значить, ви так легко здаєтеся?

Чоловік хотів було щось відповісти, та вхідні двері глухо скрипнули.

— От трясця! Ми зачинені!!! — Степан на ходу натягав свою куртку навіть не знявши лікарську форму.

Я схопила Сільва та подалася за ним. У передпокої стояв той самий чолов’яга в недолугій шапці на голові.