Пролог

– Леді Сальватор…

– Зверніться згідно статуту!

– Пані полковнику! – виправився все-таки, – підкріплення не прибуло.

– Мабуть, перерізали шляхи відходу… – я стомлено оперлася на стовбур дерева.

– Що нам робити?

– Збирай загін, виїжджаємо назад у герцогство.

  А я ж казала, що це пастка. Але хто мене слухатиме? Я ж іще не радник… І ось чи варто було всі ці п’ятнадцять років навчатися, їздити за дорученнями і займатися відродженням імперії? Якщо зрештою все одне і те ж!

  Добре, що я брала ініціативу у свої руки. Якби я тоді не поїхала до Приграниччя, то війна, що йде, стала б шоком для нас. Але завдяки кмітливості моїх супутників ми пробралися в гільдію, здобули інформацію і мало не…

– Командир, ми готові!

– Поїхали…

  Застрибнувши на коня, погнала його в глиб лісу. Якщо мої розрахунки вірні (а вони вірні), засідка розрахована на мене. І мій «загін на підхваті», так би мовити. Значить, нам не вибратися звідси живими. Потрібно розділитись: відправлю загін на схід, до герцогства, а сама поїду на північний схід. А пізніше, манівцями, якось дістануся до найближчого укриття.

– Норман! – поряд відразу з’явився мій вірний підлеглий. – Веди загін уперед.

  Той лише кивнув і зайняв моє місце на чолі колони. Так, зі мною краще не сперечатися в такі моменти.

  На чому зупинилася? Ах так, з шести років я навчалася в палаці, з чотирнадцяти почала виконувати доручення; ну, а зараз ніхто навіть не думає дбати про мій моральний облік. У ліс із десятьма чоловіками? Будь ласка! У складі делегації до іншої країни, так ще й без жінок у її складі? Та без проблем!

  Ось тільки не вистачало, щоб мене викрали. А щоб заповнити прогалину, то викрадачі повинні бути чоловіками! Зла на них не вистачає!

  Перескакуючи чергову пастку, я навсправжки замислилася про те, щоби взяти відпустку. Втомилася я від нескінченної біганини. Ільтар загальмував, змусивши мене насторожитися і вмить підібратися. Даремно тільки лук не взяла! Здається, я потрапила в ту саму засідку, якої хотіла уникнути.

  Схоже, думки про відпустку зовсім збили мене з вірного шляху. Ну що ж, здається, така моя доля. Пішак в іграх вінценосних дітей. Тільки не на ту вони натрапили!