.

Обмотана, обв’язана, оповита.

Земля, по якій ти ходиш та в якій лежать кістки твоїх співвітчизників. Ти притуляєшся тілом до піску з глиною, мастиш волосся, забруднюєш руки, просячи вибачення за кожне зупинене дихання, поки за твоєю спиною сотні тисяч голосів кричать про зло, що захоронене у братніх могилах. А те "зло" ти знаєш в обличчя. Кожне з них, знаєш їхні блакитні зелені та карі очі. Довге та коротке волосся. Гострі вилиці та пухкі щоки. Знівечені та лагідні долоні. І поки навколо могил люди весело танцюють у колі, запалюючи багаття над тілами загиблих, ти знесилено падаєш на землю і змочуєш її нескінченними сльозами.

Ти бачиш у вогні їхні тіла, обмотані ганчір’ям та бинтами. Тобі маряться їхні посмішки, і ти ні дня не можеш заснути без божевільних снів, що повторюються один за одним, зводячи тебе з розуму та змушуючи прокидатися посеред ночі у холодному поту. Твої слова до них, які ти кричиш на весь світ, схожі на оди або благання, виявляються дитячим щоденником, в якому ти з разу в раз говориш за несправедливість цього світу. І сотні тисяч голосів вкотре сміються проти тебе, розриваючи листи.

Їхні тіла покояться в обв’язаній кропивою та колючим дротом землі попід річками. І поки ті ж голоси кричать про демонів, що лишаються на окропленій кров’ю землі, прокляті за нескінченну самотність та каяття, до цих, вже вічно нерухомих рук, припливають вінки, що дівчата плетуть на Івана Купала з щириці, лопухів та розмарину.

Оповита прокляттями, ти згораєш у ненависті, що точиться у тобі з кожним новим словом про героя, який захистив тебе своєю спиною. Ти тонеш у власному басейні радіоактивного болю, який спопеляє твою шкіру та нутрощі.

І ти хотіла би швидкої смерті, щоб, ніби фенікс, піднятися з попелу власного тіла, однак у твоїх руках немає чуда, а на твоїх кордонах немає магічних куполів. І ти випливаєш зі свого басейну, ледве піднімаючись на руках за обгорілі бортики, що обпікають шкіру. Знову пишеш оди, балади, молитви та благання, намагаючись перекричати ці бісові голоси з усіх-усюд.

Спотворена, згоріла та засуджена.

Ти, яка знову притискаєшся до землі, забруднюючи своє тіло, зварене у власній ненависті до всесвіту. Ти, яка оплакуєш переритий чорнозем. Ти, яка ночами читаєш глухій землі свої дитячі щоденники. Ти, яка ночами молишся німим іконам. Ти, яка роками живеш у зимі. Ти, яка плаваєш у власній радіації. Ти, яка знівечена тисячами та мільйонами голосів. Ти, яка знекровлена їхньою жагою пити. Ти, яка лишилася слуху від голосів засудження зла. Ти, яка оніміла, намагаючись захистити хоча б когось.

Спотворена колючим дротом та дурманом. Отруєна чорною трояндою. Похована з чорнобривцями. Засипана мальвами.

Згоріла у цирконії та урані. Знищена плутонієм. Схована в атомах криптонію.

Засуджена баритоном та контральто. Накрита фальцетом. Розчинена у сопрано.

І твоя зима досі продовжується. Лютий так само морозить твою обгорілу шкіру та покриває її кіркою льоду. Й інколи тобі здається, що твій радіоактивний котел з ненависті, з постійною температурою у триста градусів за Цельсієм, знову стає твоєю холодильною камерою, яку ти відкрила для себе 24 лютого.

Але ти все одно лишаєшся у ній.

Спечена. Змерзла. Брудна. Радіоактивна. Закатована. Знекровлена. Розчавлена. Отруєна. Розрізана. Задихана. Заніміла. Оплакана. Благанна. Розчинена. Обварена. Знечута. Глуха. Засуджена. Обговорена. Осміяна. Стиснена. Викинута. Засмічена. Зацькована. Розірвана. Втоптана. Стовчена. Знесилена. Обріхана. Вистраждана. Знекрилена. Обкрадена. Дезорієнтована. Знедолена. Обстріляна. Схована. Почорніла. Зневажена. Голодна. Обинтована. Заколота. Невиліковна. Засипана. Заклеєна. Обдурена. Відірвана. Заклеймована. Розбита. Зламана. Оповита. Ґвалтована. Загублена. Оспівана. Зневеличена. Розтрощена. Притихла. Знепліднена. Проклята. Скуплена. Травмована. Змовчана. Полишена. Знята. Проігнорована. Зневоднена. Обгоріла. Списана. Спроваджена. Обезмежена. Засмучена. Відмовлена. Вкорочена. Химерна. Розчулена. Потворна. Застигла. Зневірена. Гріховна. Романтизована. Розчарована. Роздерта. Знескарблена. Обрубана. Обезбарвлена. Знеземлена. Сточена. Демаскована. Засніжена.

Однак так само непорушно жива.

написано 08.08.2022

23:26