Глава 29. Завершальний урок

На одному з віддалених майданчиків, укритих м’яким покривом зеленої трави, стояли дві постаті. Арден спокійно спостерігав за Елірою, яка зосереджено намагалася виконати завдання.

— Знову, — сказав він рівним, майже байдуже спокійним тоном.

Еліра видихнула й відчувала, як хвилювання змішується з нетерпінням. Її волосся, довге й гнучке, як нитки живої тканини, піднімалося в повітря, ніби відчувало її внутрішній стан. Завдання здавалося простим: підняти кристал, який лежав на землі, і перемістити його на іншу платформу. Але Еліра знала, що це не лише тест на контроль.

— Сконцентруйся не на кристалі, а на тому, як твоє волосся взаємодіє з ним, — промовив Арден. Його слова звучали наче порада, але відчувалося, що в них приховано більше. Він хотів, щоб вона усвідомила щось важливе.

Еліра знову зосередилася. Її думки полились, як спокійна річка: без сумнівів, без поспіху. Вона уявила, як тонкі пасма волосся стають її подовженням, як вони торкаються кристала і відчувають його енергію. Волосся повільно обвило кристал, підняло його й, ніби ковзнувши, перемістило на платформу.

— Добре, — сказав Арден, спостерігаючи за нею. Його блакитні очі злегка звузилися. — Але цього замало. Що ти відчула?

Еліра трохи розгублено відповіла:

— Кристал був теплим. Наче живим. Мені здалося, що він чинив опір.

— Саме так, — кивнув Арден. — Навіть найменша частинка енергії має свою волю. Якщо ти хочеш бути справжньою майстринею, тобі потрібно навчитися не лише контролювати, а й слухати.

Його слова торкнулися чогось у її душі. У них була істина, яка змусила її задуматися. Чи дійсно вона слухає світ навколо себе, чи лише намагається підкорити його?

— Спробуємо ще раз, але тепер ти маєш не лише перемістити кристал, а й змінити його форму, — сказав він, поклавши інший, трохи більший кристал на землю.

Еліра зітхнула. Це завдання було складнішим, ніж попереднє. Вона спробувала сконцентруватися, але волосся раптово втратило форму й опустилося.

— Ти думаєш, що не можеш, і тому втрачаєш контроль, — зауважив Арден. Його голос залишався спокійним, але в ньому з’явилася легка наполегливість. — Повторюй за мною: я здатна змінювати.

Еліра спробувала, але слова прозвучали тремтливо.

— Ще раз, — наполягав він. — Вір у свої сили.

— Я здатна змінювати, — сказала вона впевненіше, а її волосся знову піднялося, обвиваючи кристал. На цей раз їй вдалося змінити його форму, хоча й лише трохи: з гострих граней він перетворився на м’яко заокруглений предмет.

Арден мовчки дивився, а потім кивнув.
— Добре, на сьогодні вистачить. Але запам’ятай: контроль без розуміння веде до хаосу. А справжнє розуміння починається з прийняття.

Еліра вдихнула, відчуваючи, як відлуння його слів залишаються в її свідомості. Вона зрозуміла, що це тренування було не лише про контроль над волоссям, а й про контроль над собою.

— Що ж… — Арден зробив паузу, і його погляд став уважнішим, ніби він оцінював щось невидиме. — Це був останній урок.

Еліра завмерла, не відразу усвідомивши сенс його слів.

— Останній? — перепитала вона, ледь приховуючи подив.

Він кивнув, і в його очах з’явилося щось, чого вона раніше не помічала — відтінок тепла, змішаний із тим самим стриманим спокоєм.

— Тепер усе залежить від тебе.

Вона відчула, як її охоплює дивне змішання вдячності, полегшення і… несподіваного жалю. Їй здавалося, що вони ще мають продовжувати, що цей процес навчання не може так просто закінчитися.

— Дякую… — сказала вона, трохи розгублено.

Арден похитав головою.

— Не дякуй. Просто доведи, що ти здатна, — відповів він, а на його губах з’явилася легка посмішка. Вона майже одразу зникла, залишивши по собі відчуття чогось незавершеного.

Промені яскравого кристального світла повільно ковзали по вузьких вуличках оази, підкреслюючи метушню, яка огорнула Раціанію. Новина про повернення експедиційної групи швидко поширилася серед жителів. Майже кожен із раціанів був зайнятий підготовкою до урочистого прийому. Це було більше, ніж просто святкування: повернення групи символізувало силу та єдність Раціанії.

Еліра, стоячи біля центрального майдану, спостерігала, як інші прикрашали місце стрічками, світловими кристалами й прапорами. Вона провела рукою по гладкій поверхні мармуру на стіні, в якій відбивалося її обличчя.

"Як давно це було?" — промайнуло в її голові. Вона пригадала той день, коли група вирушила в подорож. Тоді Елірі було зовсім не до того: вона була занурена у свої завдання. Дівчина лише краєм вуха чула про мету цієї місії: налагодження зв’язків із іншою планетою. Їй здавалося це настільки далеким, ніби й не стосувалося її життя.

— Дивно, що я зовсім про них забула, — сказала вона тихо, дивлячись, як робітники встановлювали великий арковий прохід із символами Раціанії.

Рея, яка саме проходила повз із кошиком фруктів, кинула на неї швидкий погляд.

— Не дивно, — пожартувала вона. — Ти весь цей час була зайнята Рейном та Арденом.