Глава 27. Дороги сумнівів

Ранкове кристальне світло лише починало прорізати легкий серпанок, коли Еліра піднялася і вирушила на кухню. У Раціанії їжа була не тільки джерелом енергії, а й способом створення гармонії між природою і технологіями. Дівчина обережно взяла кілька плодів лінтарії — яскраво-фіолетових ягід, які світилися м’яким блакитним світлом. Їхній солодкий смак доповнювався глибоким, майже вершковим ароматом.

Еліра зняла з полиці невеликий контейнер із порошком сарму, що мав солонуватий, трохи пряний смак. Вона змішала його з гарячою водою, отримуючи густий напій, схожий на суп, і подала разом із лінтарією. Звичний сніданок мав її підбадьорити, але навіть ці аромати і текстури не могли відволікти її думки.

Поснідавши, Еліра присіла біля вікна й взяла в руки невеликий амулет — кристал із легким золотистим сяйвом, який подарував їй Рейн. Вона пам’ятала той день у лавці, наповненій магічним світлом. Рейн, усміхнений і трохи загадковий, зняв цей амулет із полиці, де він мерехтів серед інших.

Зараз кристал здавався теплим у її долонях, наче зберігав частинку тієї миті. Але що більше вона дивилася на нього, то сильніше відчувала, як зростає напруга в її серці. Чи справді їхні стосунки давали їй ясність?

Її роздуми перервала коротка вібрація енергії навколо. Це була Рея

— Привіт. Я збираюся сьогодні до одного місця, — сказала подруга, як завжди впевнено, але з легким нотками турботи в голосі. — Тестую нову систему. Може, підеш зі мною? Заодно поговоримо.

Еліра кивнула, навіть не замислюючись. Прогулянка з Реєю могла стати саме тим, що їй зараз було потрібно.

Подруга чекала її біля невеликого шатла, озброєна рюкзаком із технічним обладнанням і спокійною впевненістю.

— Прекрасний ранок, чи не так? — запитала вона, киваючи на сяйво, що піднімалося за куполом горизонту — енергія кристалів починала наповнювати простір.

Еліра тільки кивнула у відповідь, намагаючись приховати розгубленість, що залишалася після розмови з Рейном.

Дорогою до лісистого пагорба, де Рея планувала провести свої дослідження, подруга заговорила про свій проект.

— Уяви собі, якби наші навігаційні системи могли адаптуватися до змін простору в реальному часі, — захоплено пояснювала вона. — Це не тільки покращить міжпросторові подорожі, але й дозволить уникнути небезпек у незвіданих регіонах.

Еліра слухала її, але врешті Рея зупинилася і запитала:

— Ти мовчиш. Що трапилося?

Еліра зітхнула і почала розповідь. Вона описала свою розгубленість після розмови з Рейном, свої сумніви щодо того, чи справді їхні стосунки приносять їй радість. 

— Він інший. Іноді здається, що він бачить у мені не просто дівчину, а щось більше. Це лякає мене, — зізналася вона. — Він чарівний і майстерно будує навколо себе стосунки. Але мені здається, він може маніпулювати, можливо навіть неусвідомлено. Така вже його природа. 

Рея уважно слухала, а потім спокійно відповіла:

— В будь якому випадку, Рейн любить тебе. Це очевидно. Але чи любиш його ти? І головне: чи хочеш ти залишатися в цих стосунках?

— Я... я боюся його втратити, — прошепотіла Еліра.

Рея взяла її за руку, її голос став м’якшим:

— Втратити когось — це завжди важко. Але інколи це єдиний спосіб знайти те, чого ти дійсно прагнеш.

Вони дісталися до затишної галявини з м’якою зеленою травою, що ніби світилася під кристальним сяйвом. Рея дістала свої прилади й розклала їх на землі. Вона працювала швидко, але, помітивши, як Еліра задумливо дивиться вдалину, зупинилася.

— Ти знаєш, якщо хочеш розібратися у своїх почуттях, тобі варто почати з того, щоб бути чесною перед собою, — сказала вона, не відриваючи погляду від своїх інструментів.

Еліра відвела погляд від горизонту й тихо запитала:

— А що, як я до кінця не впевнена, чого хочу?

Рея нарешті підвелася і підійшла ближче.

— Це нормально. Ми часто не знаємо чогось або перебуваємо в стані невизначеності. Але якщо ти вже відчуваєш, що між тобою і Рейном щось не так, чи не краще з’ясувати це зараз, ніж тягнути далі?

Еліра мовчала. Рея продовжила:

— А як щодо Ардена? Він справді важливий для тебе?

Дівчина похитала головою.

— Арден... — вона зробила паузу, ніби зважуючи кожне слово. — Він дуже раціональний і впевнений у своїх цілях. Він бачить мене поруч із собою як супутницю життя, — зізналася Еліра, опускаючи погляд. Її голос затих, а в очах проблиснуло щось схоже на сумнів. — І це лякає мене.

Рея злегка нахилила голову, вдумливо дивлячись на подругу.

— Я так розумію, Арден — стратег. Якщо він щось бачить, то тому, що це йому вигідно, — промовила вона, торкаючись кінчика пальця до підборіддя. — Але, можливо, це не так уже й погано. Він цінує те, що йому важливо. Просто будь обережною, Еліро. І завжди запитуй себе, чого ти хочеш.

— Він логічний до жорстокості, Рея, — обірвала її Еліра, намагаючись підібрати правильні слова. — Арден ніколи не дозволяє собі показати слабкість. У нього все — плани, розрахунки, цілі. І я частина цього. Його відданість не про любов, а про відповідність його ідеалу.