Глава 24: Розкриття та віддзеркалення

Еліра не могла спати, її переповнювали нові відкриття та питання, що роїлися у свідомості. Зранку, щойно вона побачила Рею, їй негайно захотілося поділитися знахідками. Усе прочитане про минуле рідкісних родин, про їхнє становище і приглушений вплив на суспільство не полишало її ні на мить.

Вона підійшла до Реї, яка сиділа на терасі з чашкою гарячого чаю, огорнута м’яким сяйвом ранкового кристального світла. Еліра нерішуче сіла поруч і, видихнувши, розпочала:

— Рея, я вчора знайшла дещо дивовижне. У старій книзі в архіві йшлося про те, як суспільство обмежувало рідкісні родини, — Еліра замовкла, намагаючись підібрати слова. — Про те, що вся ця наша сила і зв'язок із природою не завжди вважалися небезпечними. Раніше це був дар, символ єдності. Але згодом усе змінилося. Їх почали сприймати як загрозу.

Рея, вислухавши подругу, скептично прищулилась і поставила чашку на столик.

— Ти знаєш, Еліро, для мене це не так вже й дивно, — повільно мовила вона, міркуючи. — Історія багато разів показувала, що все, що не контролюється більшістю, викликає страх. Це лише з часом стало здаватися чимось віддаленим, але реальні страхи завжди народжуються із внутрішніх обмежень суспільства.

Еліра задумалася, дозволяючи словам Реї осісти.

— Знаєш, Рейо, раніше я думала, що всі в нашому суспільстві щирі, рівні й ніколи не створюють обмежень, — відповіла вона, з легкою ноткою суму в голосі. — Але зараз мені здається, що і тут є речі, про які говорити небезпечно.

Рея кивнула і м’яко зітхнула, дивлячись на подругу з ледь помітною посмішкою:

— А ти справді ніколи не відчувала цих невидимих обмежень? Можливо, ми просто виросли серед них настільки, що стали сліпими до таких деталей? — додала вона розважливо. — Головне тепер — зрозуміти, як ця інформація допоможе тобі зараз, а не розпорошуватися на тінь минулого.

Слова Реї залишили Еліру у важких роздумах, але вона відчула в них глибинний сенс. Утім, на її думку, ця інформація — не просто тінь, а підказка. Еліра ще довго обмірковувала все сказане Реєю, але потім зібралася, щоб продовжити свій день і поспілкуватися з наставником.

Пізніше Еліра зустрілась із Арденом для тренування. Вона відчувала себе впевненіше після розмови з Реєю, але все ще в ній жевріли сумніви.

Арден, як завжди зібраний і стриманий, привітав її коротким кивком. Він уважно оглянув її, помітивши зміну в настрої:

— Щось сьогодні ти виглядаєш більш зосередженою, ніж зазвичай. Чи, можливо, я помиляюся? — його слова прозвучали зацікавлено, хоч і з легким відтінком іронії.

— Ні, ти правий. Я знайшла дещо про історію рідкісних родин. Багато з того, про що я ніколи навіть не підозрювала, — відповіла вона, шукаючи реакцію на його обличчі.

Арден кивнув, тримаючись рівно, хоча в його очах промайнув ледь помітний інтерес.

— Отже, ти нарешті дізналася про те, що багато хто вважає небезпечним знанням? — він трохи примружив очі, чітко натякаючи, що обговорення цього — рідкісна нагода. — Що ж, це гарний початок. Можливо, це і стане твоєю рушійною силою, щоби нарешті дійти до того, чого ти прагнеш.

Еліра на секунду відчула, як щось в його словах зворушило її. Однак його стриманість й далі лишалася непохитною.

— Я лише не розумію, чому всіх так лякає наш зв’язок із природою, наші риси… — вона заглибилася у свої роздуми. — Хіба в цьому є щось, що справді може становити загрозу?

Арден спокійно знизав плечима, зосереджено розглядаючи меч у своїй руці.

— Загроза - це поняття суб’єктивне, залежить від того, хто надає йому значення. Декому важливо, аби всі знали своє місце і не намагалися відхилятися від загальноприйнятих рамок. І ти, Еліро, — тут він зробив паузу і відвів погляд, — відчуваєш щось сильніше, ніж більшість, і, ймовірно, саме це може стати тим, чого бояться ті, хто тримає порядок.

Його слова змусили Еліру відчути, що Арден все ж бачить у ній щось більше, ніж просто ученицю. Його мова була не просто порадами — у них було щось схоже на попередження, прихований заклик до обережності.

Після напруженого дня Еліра нарешті зустрілася з Рейном біля озера, де вони часто проводили вечори разом. Тихий шепіт води, тепле вечірнє світло і його близькість заспокоювали її. Однак сьогодні її думки були наповнені переживаннями про рідкісні родини, про їхній зв’язок із природою — і про Ардена.

Рейн відчув її напруження. Він на мить замовк, а потім запитав, обережно доторкнувшись до її руки:

— Ти сьогодні якась інша, замислена. Що сталось, Еліро?

— Це все рідкісні родини, те, як я поступово відкриваю правду, змушує мене почуватися інакше, — Еліра подивилася на його обличчя, сподіваючись побачити розуміння. — Я стала ближчою до розуміння себе, але водночас відчуваю, як ця інформація створює дистанцію з іншими. Відчуття, що я частина чогось2 більшого.

Рейн підсів ближче, його погляд був глибоким і співчутливим:

— Розумію, про що ти. Це важко, коли тягар історії таїться в тобі самій. Але ти — це ти, незалежно від будь-яких таємниць. І я люблю тебе саме за це, — його слова були щирими, але Еліра помітила в них ледь вловиму тривогу.

— Знаєш, я знайшла ще одну книгу в архіві. Це було не те, що я очікувала. Я дізналася більше про ці родини, про сили, які вони мали, і чому їх намагалися замовчувати.