Глава 22: Свято Зоряного Пломеню

Раціанія готувалася до одного з найвеличніших свят року — Свята Зоряного Пломеню. По всій оазі жителі збиралися на центральних площах, прикрашали домівки та вулиці кристалами, які вбирали денне світло енергії, щоб вночі сяяти яскраво, неначе зірки самі спустилися на землю. Це було свято спільності та гармонії зі Всесвітом, коли раціани згадували своїх предків, досягнення та особливий зв’язок із зірками.

Весь день панувала атмосфера передчуття. Раціани ходили містом у святкових шатах, прикрашених камінням, що випромінювало різнокольорові промені, блукали між лавками з коштовностями, тканинами й травами. Кожен кристал, залежно від його забарвлення, випромінював особливий відтінок світла: червоний символізував міць та силу, синій — мудрість та чутливість, а жовтий — раціональність та гармонію.

Вечір повільно опускався на Раціанію. Еліра й Рейн, одягнені в особливі шати з тканини, що відбивала світло, вийшли на головну площу міста, де вже зібралася велика кількість жителів. На небі з'явилися перші зорі, і їхнє сяйво відбивалося у прикрашених кристалами будівлях так, що здавалося, ніби весь простір навколо перетворився на мерехтливу зоряну карту.

У центрі площі встановили величезний кристал у формі зірки, який незабаром мав стати центральним елементом церемонії. Цей кристал, завдяки старовинним технікам і космічній енергії, накопичував і посилював зв’язок із зірками. Мешканці виносили малі камені — особисті обереги, які вони заряджали своїми прагненнями і мріями протягом року.

Коли їхні обереги торкалися великого кристала, між ними почала утворюватися мережа світлових сплетінь, і кристал пульсував, немов велике живе серце. У цей момент навіть діти, ті, що ще не освоїли силу зіркової енергії, могли відчути її у своїх долонях — потужний теплий струмінь, що розливався повітрям, занурюючи всіх у відчуття єдності з небом над Раціанією.

Навколо сцени зібралися вчені, наставники та молоді учні, які зберігали і несли у своїх руках світильники, наповнені силою каменів. Коли настав час, усі запалили ці світильники. Промені світла почали линути над натовпом, відбиваючись на обличчях жителів перетворюючи їх на живі картини, що злилися в танці світла й тіні. Навіть ті, хто не мав особливих знань у цьому, могли відчути на собі вплив стародавньої енергії.

На великій сферичній платформі з прозорого кришталю, що стояла на центральній сцені, розмістилися лідери та старійшини, які зосереджено дивилися на небо. Вони мовчки, із заплющеними очима, тримали руки над кристалами, передаючи їм внутрішні сплетіння світлових хвиль — закодовані бажання та прагнення всієї Раціанії, і ця сфера поступово почала вбирати в себе енергію космосу, як квітка, що відкривається назустріч новому дню.

У цей момент настає кульмінація — лідер виголосив урочисту промову, звернену до зірок: 

"О, великі Зоряні світила, охоронці наших мрій і нашого шляху, прийміть нашу вдячність і наділіть нас своєю підтримкою, як світло наповнює темряву!"

На ці слова, навколо головного кристала почали утворюватися кільця з крихітних кристалів, що магічно піднялися в повітря. Еліра й Рейн дивилися на це, захоплені та здивовані. Рейн нахилився до Еліри та пошепки пояснив:
"Як ти, напевно, знаєш, кожен із цих кристалів — це частинка життєвого досвіду, накопиченого кожним із кланів Раціанії. Вони вбирали енергію протягом усього року, і тепер приєднуються до великого кристала, щоб знову з'єднатися із зірками."

Еліра подивилася на танцюючі кристали з ще більшою повагою. Її серце забилося сильніше, адже вона відчувала потужну енергію, що наповнила  простір навколо неї. Вона стиснула руку Рейна, відчуваючи, як їхня внутрішня сила також зливається з цим дійством, стаючи частиною більшого.

Коли кристали створили магічне коло, воно почало сяяти так яскраво, що весь натовп на мить осяявся яскравим, майже денним світлом. Присутні на площі, зачаровані цим видовищем, дивилися на великий промінь світла, який злетів у височінь, мов яскравий сигнал до далеких зірок.

Здавалося, що у відповідь із неба почав падати золотий пил — зоряні іскорки, що спускалися на землю, даруючи кожному присутньому частинку цього космічного дива. Раціани піднімали руки догори, ловлячи ці іскри, і їхні обличчя сяяли відчуттям щастя, немов кожна частинка зоряного пилу несла в собі тепло космічної енергії. Ці іскорки вбиралися в шати, шкіру, долоні, надаючи кожному сили та впевненості.

У цю урочисту мить Еліра відчула особливе єднання з усім, що її оточувало.  Вона подивилася на Рейна, і їхні погляди зустрілися — не потребуючи слів, вони знали, що цей момент не про далекий космос, а про всіх, хто був поруч, про зв’язок і підтримку, які робили їх сильнішими.

Вони зрозуміли, що не просто спостерігачі, а живі частинки світлового потоку, що несе зв’язок між ними, всім людом і зорями, що дивляться на них з безкрайніх висот.

Еліра і Рейн залишили святкову площу і рушили в напрямку її дому. Їх оточувала тиха ніч, оповита м’яким світлом зоряного пилу, який, здавалось, віддзеркалювався на кожній стежині. Рейн ішов поруч, іноді ледве торкаючись її руки, ніби боявся, що цей чарівний момент може вмить розвіятися.

Раптом з тіні, що утворилася під одним з ліхтарів, з’явився Арден. Він підійшов до них, усміхнувшись теплою, але стриманою усмішкою, і зупинився в кількох кроках.

— Вітаю вас зі святом Зоряного Пломеню, — звернувся він до Еліри, його очі сяяли. — Це неймовірна подія, і я подумав, що варто було б поділитися невеликим подарунком.