Глава 21: Зоряні віддзеркалення

Дні минали, і хоч між Рейном та Елірою ще лишилися невисловлені слова, кожен з них зосередився на власних справах. Рейн був занурений у дослідження, пов'язані з небезпечним кристалом, який, здавалося, зберігав таємницю невідомої сили. Еліра ж продовжувала тренування під керівництвом Ардена. Дівчина вже вправно керувала своїми здібностями, особливо завдяки попереднім заняттям, які відкрили для неї інтуїтивне відчуття навколишньої енергії та можливість бачити істинність іншого. Але тепер настав момент, коли Арден почав підштовхувати її ще далі — пробудити тонку грань внутрішнього бачення і глибшого зв’язку з природою

Сьогодні Арден і Еліра зустрілися на затишній галявині, захованій між високими деревами, що, здавалось, творили для них природний купол. Ніжне світіння кристалів огортало листя навколо, і крізь смарагдові мережива пробивалися золотисті потоки енергії. Цей куточок природи був ідеальним для тренувань, де Еліра могла відчути безмежний простір і водночас захищеність. Арден оглянув її, вдоволено киваючи.

— Твої очі, Еліро, — сказав він тихим, але поважним тоном. — Твій сріблястий колір — не просто ознака рідкісної сили. Ти вже знаєш, що здатна бачити в сутності інших те, що вони часом приховують від себе самих. Це відчуття правди, що ти маєш, важливе не лише для тебе, але і для всіх, хто тебе оточує.

Еліра схвально посміхнулася, хоча відчула, що Арден знову заглиблюється у філософію її сили. Їй подобалося слухати його голос, сповнений роздумів і мудрості, навіть якщо частина сказаного залишалася для неї поки що незрозумілою.

Дівчина зосереджено закрила очі, відчуваючи кожен рух вітру, що грайливо ковзав по її шкірі та наповнював простір навколо. Арден кивнув, підійшовши ближче, і, не порушуючи цього зв'язку, розпочав нове завдання.

— Зараз ти маєш не просто відчути мене, — почав він, — а зануритися в глибину моєї енергії, визначаючи її основні якості. Це не просто контроль, Еліро. Це крок до того, щоб стати частиною цього потоку, гармонізувати його з твоїм власним.

Еліра вслухалася в його слова, але з кожною миттю відчувала, як її сприйняття загострюється. Коли вона знову зустрілася з поглядом Ардена, їй здалося, що бачить не просто очі, а цілі потоки енергії, що струменіли навколо нього. Її сріблясті очі наче ловили ці невидимі хвилі, і з кожним видихом зв’язок між ними ставав міцнішим, більш особистим, оголюючи те, що зазвичай приховане від чужих поглядів — саму суть його природи. Вона відчувала його цілеспрямованість — прагнення до знань, які могли б змінити світ навколо, жагу захищати рідну землю від загроз, а також сильне бажання досягти особистих висот. Водночас вона бачила не лише його могутню натуру, а й відчувала, як його думки спліталися із одніє мрією — знайти когось, хто розділить із ним ці амбіції, стане йому справжньою опорою в житті.

Еліра повільно відкрила очі, усвідомлюючи, що Арден уважно стежить за її реакцією. Вона зрозуміла, що не просто виконує завдання, а проникла до самої його сутності.

— Це вже не перший раз, коли я бачу в тобі… силу, яку важко описати, — промовила вона спокійним, але твердим голосом. — І відчуваю те, що ти шукаєш більше, ніж просто супутницю в тренуваннях, Ардене.

Він уважно подивився на неї, і в його очах промайнув відтінок неочікуваної ніжності, змішаної з повагою.

— Ти можеш надзвичайно тонко відчувати природу інших, — сказав він, схвально киваючи. — І це саме те, що робить тебе особливою. У твоєму баченні є глибина, яку неможливо осягнути без наполегливості і справжнього бажання зрозуміти.

Його слова глибоко зачепили Еліру, і вона зрозуміла, що цей етап її навчання — не просто вміння контролювати силу, а й спроба осягнути власні емоції та почуття, зрозуміти, як їх використовувати без шкоди для себе чи інших. Вона вдячно кивнула й на мить відчула, як тепло огортає її, а погляд Ардена м’яко нагадує про його справжню зацікавленість.

Тим часом, заховавшись серед дерев неподалік, Рейн мовчки спостерігав за їхнім тренуванням. Він, сховавшись у тіні, дивився, як Еліра і Арден легко і невимушено працюють разом. Рейн відчував дивну гіркоту всередині — ця довіра, з якою Еліра зверталася до Ардена, здавалася йому занадто інтимною, особливо, коли вона так легко відкривалася йому.

Еліра, не підозрюючи, що за нею стежать, вирішила продемонструвати Ардену ще один свій прогрес. Вона зібрала своє волосся, заплющила очі, й через кілька секунд воно почало плавно здійматися, рухаючись у повітрі легкими, м’якими хвилями, утворюючи візерунки в повітрі. Вона повністю володіла цим рухом, і Арден із захопленням спостерігав, як Еліра демонструє досконалий контроль.

— Дивовижно, — прошепотів він, ніби для себе, але Еліра почула його слова. — Це вміння стане тобі в нагоді більше, ніж ти думаєш.

Поруч, у тіні дерев, Рейн продовжував мовчки спостерігати, і всередині нього закипала ревність, яка наростала з кожною миттю.

Наступного вечора, коли день вже почав поступатися ночі, Рейн запросив Еліру до своєї лабораторії. Вона з нетерпінням чекала цієї зустрічі, адже завжди було цікаво дізнаватися щось нове разом з ним.

Кімната, в якій працював Рейн, була наповнена незвичними артефактами і магічними інструментами. Серед них виблискував кристал, який заворожував з першого погляду. Він мерехтів у сутінках, його гранчаста поверхня переливалась усіма барвами, ніби всередині крилися цілі світи. Незвичайний холодок повітря змусив Еліру трохи напружитися, але вона зібралася з духом і тихо, щоб не відволікати хлопця, обережно обійняла його за талію. Її долоні торкнулися м'якої тканини його одягу, що мав легкий металевий відтінок і був прикрашений дрібними кристалами, які відсвічували м'яким світлом. Рейн обернувся, і їхні погляди зустрілися. В його очах читалося здивування, а потім — тепла посмішка.