Глава 17. У пошуках істини

Архіви Раціанії, де вона працювала вже кілька років, завжди були місцем, де можна було відшукати відповіді, але зараз ці архіви викликали у Еліри відчуття особливого хвилювання, бо здавалося, що частина цих відповідей стосувалася саме її.

Вузькі коридори, заповнені запахом старого пергаменту і книг, сприймалися Елірою як храм знань. Вона знала ці зали краще за будь-кого іншого: знала, які документи слід переглянути, щоб отримати ключові відомості про інформацію, яка цікавить.

Еліра обережно відкрила свій блокнот і поглянула на записи, зроблені під час нещодавньої подорожі до Храму Світла. Кожен запис, кожна схема чи символ тут мали значення, хоч інколи й приховане, і тепер, у тихій глибині Центрального архіву, вона намагалася осмислити всі ці згадки про світила, сплетіння ниток, незвичайні зображення.

Сторінка з незрозумілими малюнками невідомих світил і діаграм притягнула її погляд. Вони нагадували карту зірок, але водночас виглядали занадто складно для звичайної астрономічної мапи. Її тонкі лінії та обривки фігур перетиналися та перепліталися, ніби вказуючи на приховані межі реальності або навіть на паралельні світи. Тоді, в Храмі, вона здогадувалася, що ці знаки несуть у собі більше, ніж здається на перший погляд.

"Що означають ці зображення?" — запитала вона Світлоносця, вказуючи на різьблення, які були на стінах, коли вони оглядали священне приміщення. Різьблені фігури, з’єднані тонкими, схожими на нитки, лініями, викликали у неї незрозуміле хвилювання. На них немов би були зображені зв’язки, що з’єднують світ, але якимось глибшим, незбагненним чином.

— Це знак зв’язків, що об’єднують душі, — промовив Світлоносець із легкою усмішкою. — Ви зустрінете їх у своїх подорожах, але не завжди зможете побачити. Коли знайдете те, що зв’яже вас із цим світом, тоді й зрозумієте справжнє значення цих ниток.

Тоді вона лише коротко записала ці слова, але тепер, з кожним перечитуванням, вони набували нового змісту. Еліра торкнулася записів пальцями, відчуваючи, як слова Світлоносця оживають у її пам’яті. Її блокнот став для неї справжнім сховищем всього того, що ще залишалося незрозумілим, але відчувалося як дещо важливе.

На одній із сторінок вона нашвидкуруч накидала начерк полум’я, що горіло блакитним світлом, так само, як те, що вони бачили в Храмі. Поруч вона вивела кілька слів: "пам’ять, що не згасає". Це полум’я, яке, здавалося, ніколи не втратить свого світла, уособлювало для неї ідею вічної пам’яті — спогадів і знань, які зберігалися в цьому світі, попри всі зміни.

Це було те, що відчувалося водночас і близьким, і тривожним. Поруч на стіні архіву вона помітила символ, складений із двох півкіл, що зливалися у повне коло. Це нагадувало єднання світла і темряви, ніби натякаючи на баланс, і викликаючи передчуття, що він був важливим для її подальших пошуків відповідей.

"Можливо, ці знаки — ключ до розуміння природи моєї подорожі", — подумала вона, зосереджено вивчаючи свої записи.

Вона тільки почала переглядати одну зі старих хронік, коли у дверях з’явилася постать Ардена. Його різкі риси та спокійний, вивчальний погляд вирізнялися на фоні м’якого світла, яке заповнювало архів. Він мовчки підійшов, здавалося, ніби його присутність тут була природною, як і сама атмосфера архіву.

— Вітаю, Еліро, — промовив він, коротко схиливши голову. — Бачу, Ви теж не змогли забути Храм.

Еліра уважно поглянула на Ардена, його поява в архіві була дещо несподіваною. Однак вона відчула, що його цікавили ті ж питання, які мучили її.

— Так, я намагаюся зрозуміти те, що ми там побачили, — відповіла вона стримано. — Здається, у Храмі нам відкрилася не тільки історія нашого світу, але й секрети сили, що проходить через усіх нас.

Вона вказала на манускрипт, розкритий на столі, де серед записів і старовинних зображень згадувалася здібності тих, хто володів сріблястим зором. Вперше у тексті було чітко сказано, що володарі цього дару могли бачити не лише зовнішні обриси жителів, а й саму енергію світу — первинну силу, що зв’язує все живе. Еліра підсвідомо відчувала, що ця здатність — ключ до більшого розуміння світу.

Ардена начебто зацікавила її думка. Він підійшов ближче, злегка нахилившись, щоб краще бачити сторінки.

— Я бачу в цьому всьому потенціал для більшого розуміння, — промовив він, витримуючи її погляд. — А Ви маєте неабияку здатність сприймати такі речі. Можливо, з часом Ви станете тою, хто зможе розкрити значення всіх цих знаків.

Його слова були водночас і похвалою, і своєрідною оцінкою. Еліра відчула, як його погляд уважно слідкує за кожною її реакцією. В його очах з’явився відтінок інтересу, проте він мав характер не емоційний, а прагматичний, ніби Арден щось зважував у своїх думках. 

— Я хочу зрозуміти, що таке цей дар і як він працює, — пояснила вона. — Здається, Ви теж цікавитеся цими знаннями?

— Мабуть, мої інтереси дещо ширші, — відповів Арден, не відводячи погляду. — Але я бачу в вас ту, хто може розкрити справжній потенціал сріблястого кольору очей. І, можливо, згодом зрозуміти його істинне призначення.

Він зробив паузу, ніби зважуючи кожне слово, потім додав:

— Якщо дозволите, я міг би допомогти Вам з тренуванням. Ваші знання доповнять мої вміння, а наші зусилля — подвоять шанс дійти до істини.

Еліра здивувалася, але не відчула недовіри. Їй імпонувало його серйозне ставлення до теми. Водночас вона помітила, що він дивився на неї ніби з прагматичним розрахунком.