Глава 16. Випробування Справжнього Зору

Вранці, як і зазвичай, Еліра попрямувала до центрального саду Раціанії. Від самого його входу відчувалася особлива, майже магічна атмосфера: повітря було наповнене свіжістю рослин і ледь відчутним ароматом білих квітів, які розквітали на гіллі дерев. Тонке ранкове світіння, що струменіло від енергетичних кристалів Раціанії, пробивалося крізь листя, вкриваючи простір теплим мерехтінням, ніби саме життя танцювало серед тих, хто прийшов сюди в пошуках спокою та єдності з природою.

Мешканці Раціанії, хто прагнув розпочати свій день у гармонії, збиралися під цими квітучими деревами. Дехто стояв біля маленьких фонтанів, занурений у медитацію, а дехто сидів на кам'яних лавках, слухаючи заспокійливе дзюрчання води. Еліра любила цей ритуал: кожен ранок, проведений тут, нагадував їй, хто вона є, і повертав до глибинної гармонії з собою.

Серед усіх присутніх вона одразу побачила Рейна, який стояв осторонь, занурений у власні думки. Коли їхні погляди зустрілися, він усміхнувся їй теплою, заспокійливою усмішкою. Цей мовчазний обмін підтримкою і розумінням став для них ритуалом, і в такі моменти Еліра відчувала себе особливо пов'язаною з ним.

Після короткої зустрічі поглядів, не перериваючи тиші, вони розійшлися кожен у своєму напрямку, щоб завершити свої ранкові медитації, але думки Еліри були вже сповнені нових надій і рішучості. Після дня, проведеного в самоті на березі Чистого Озера, вона відчула в собі пробудження нових сил. Вона зрозуміла: настав час навчитися керувати своєю здатністю бачити істинну сутність, даром, що приховувався за її сріблястими очима. Але щоб повністю осягнути цей дар, вона мала дізнатися більше про методи його розвитку. З цими питаннями вона попрямувала до старійшин, сподіваючись, що вони поділяться з нею секретами, якими навчали обдарованих її предків.

У просторій залі Ради старійшин, де стіни були прикрашені древніми візерунками, а повітря було насичене ароматом трав, Еліра зупинилася перед старійшиною Кайрою. Кайра — мудра наставниця, яка знала історії Раціанії та її унікальних здібностей, — зустріла її теплим поглядом.

— Ти шукаєш відповіді, дитино, — промовила старійшина, і її голос лився м’яко, як річка. — І ти готова відкрити силу, що дарована тобі сріблястими очима. Але пам'ятай, що цей шлях буде непростим, бо справжнє оволодіння даром потребує глибокого пізнання і дисципліни.

Еліра уважно слухала, намагаючись запам’ятати кожне слово.

— Для тих, хто має сріблястий зір, існують техніки, що дозволяють побачити те, що приховано. Але ти повинна почати з найпростішого — з уміння зануритися в душевний спокій і відчути серце іншого. Навчися уважно дивитися вглиб, не очима, а серцем. Лише так ти зможеш побачити справжню сутність, але не силоміць, а через внутрішню рівновагу, — продовжила Кайра, дивлячись Елірі прямо в очі. — І пам’ятай: лише той, хто прийняв власні тіні, здатен зрозуміти душу іншої особи.

Еліра кивнула, осмислюючи почуте, дістала блокнот і занотувала почуті слова, відчуваючи, як вони торкаються її глибинного "я". Кайра дала їй ще кілька порад щодо медитацій і технік внутрішнього зосередження, а на завершення поклала руку їй на плече:

— Не засмучуйся, якщо спершу щось не вийде. Твої очі лише розпочали шлях пробудження, і ти повинна дати собі час.

Коли Еліра повернулася додому після насиченого медитацією ранку, вона застала Рейна, що очікував її біля входу. Його погляд, завжди спокійний і проникливий, відразу розтопив у її серці всі залишки хвилювання, які ще залишалися після важливих думок біля Чистого Озера. Він усміхнувся, підходячи ближче, і легенько торкнувся її руки, мовчазно запропонувавши свою підтримку.

— Хочеш потренуватися на мені? — запитав він, розмірковуючи про її дар, і в його очах промайнув виклик.

Еліра, не очікуючи цієї пропозиції, здивувалася, але швидко зібралася з думками. Її серце забилося частіше — не лише через можливість навчитися керувати своїм даром, а й через їхню близькість, яка завжди змушувала її відчувати себе вразливою й чарівно нестримною водночас.

— Це було б цікаво, — відповіла вона, м’яко посміхаючись і готова до нових випробувань, хоча в глибині душі відчувала, що це буде складніше, ніж просте тренування. Її почуття до Рейна завжди наповнювали її силою і теплом, але зараз, у момент, коли їй потрібно було зосередитися і побачити його глибинну сутність, вони могли стати як підмогою, так і перешкодою.

Вони зручно влаштувалися в кімнаті, і Еліра почала налаштовуватися, заглиблюючись у власний світ відчуттів. Рейн сидів навпроти, його погляд був трохи насмішливий, ніби він мав намір трішки розважити її та відволікти.

— Можеш спробувати побачити мене наскрізь, якщо наважишся, — промовив він, підморгнувши.

Еліра відчула, як у неї по шкірі побігли мурахи, але вона змусила себе залишатися спокійною. Вона заплющила очі й сконцентрувалася на своїх сріблястих відчуттях, які були немов тонкими енергетичними нитками, здатними проникати у сутність світу навколо.

Проте Рейн несподівано простягнув руку і легенько торкнувся її обличчя, повільно торкаючись пальцями її підборіддя, а потім легенько провів рукою по її щоці. Це було всього лиш невелике торкання, але воно збило Еліру з рівноваги.

— Рейне… — прошепотіла вона, не знаючи, як відреагувати на цю нову ніжність з його боку. Їй було важко зрозуміти, чи він просто грається з нею, щоб перевірити її зосередженість, чи це жест, що приховував щось глибше. Її сріблясті очі піднялися, зустрічаючи його погляд. У його очах, таких рішучих і при цьому ніжних, вона побачила бажання, яке й сам він, здається, намагався приховати.