Глава 15. Спадок срібних очей

Еліра сиділа в тиші свого кабінету, перебираючи матеріали та зосередившись на стародавніх манускриптах та записах, що проливали світло на таємницю її срібних очей. Її погляд ковзав по пожовклих сторінках, шукаючи відповіді на питання, що давно не давали їй спокою. Свіжі спогади про розмову з Едмоном, який підтвердив унікальність її очей, розпалили в ній ще більший інтерес. Він описав рідкісний відтінок її очей як уособлення особливої сили, яка могла змінювати інших та впливати на їхній внутрішній світ. Срібні очі – знак душевної рівноваги, мудрості та правди, але водночас тягар, що може перетворитись на пастку, якщо раціанин не знає своєї істинної природи. Згадуючи розповідь, яку розповідала старійшина Кайра, Еліра розуміла, що їй необхідно з’ясувати свою справжню природу, перш ніж її сила може стати неконтрольованою.

Перегортаючи сторінки, Еліра перечитувала перекази про тих, хто володів цим рідкісним кольором. Було написано, що носії срібних очей відчували приховане, здатні були осягати глибину емоцій інших осіб і навіть відновлювати душевну рівновагу. Однак справжня сила цього дару розкривалася лише тим, хто досяг гармонії зі своєю природою, зумів відкрити в собі все – як світлі сторони, так і тіньові аспекти.

Згадка про срібло як символ місячного сяйва, що відображає як зірки, так і темряву, знову навіяла їй сумніви. Еліра не була впевнена, що розуміє себе настільки глибоко, щоб упоратися з таким тягарем. Їй завжди здавалося, що вона може побачити більше, відчути глибше, ніж дозволяє проста інтуїція, але насправді її вміння залишалися розмитими, прихованими за завісою недосказаних думок та розпливчастих відчуттів.

Вона взяла одне із дзеркал, що стояло на столі, і подивилася на своє відображення. Срібні очі сяяли холодним блиском, у якому тепер вона почала бачити не лише загадку, а й потенціал. Десь на рівні інтуїції Еліра відчувала: щоб зрозуміти свою силу, потрібно зазирнути всередину себе, пройти через власні внутрішні конфлікти та страхи, які вона відкладала на потім.

“Якщо ця сила дійсно моя, то вона не розкриється, поки я не зрозумію себе повністю. Можливо, те, що я вважала своїм страхом і слабкістю, насправді є ключем до істинного пробудження,” — подумала вона, намагаючись осягнути суть цієї ідеї.

У цей момент вона знову згадала слова Едмона про взаємодію волосся з енергіями речей навколо. Він говорив, що власники срібних очей могли використовувати волосся як своєрідний провідник енергій, торкаючись предметів і навіть відчуваючи їхню сутність. Однак це було можливо лише за умови збереження душевної рівноваги. Як тільки виникала тріщина у внутрішній гармонії, здатність могла стати руйнівною або навіть назавжди зникнути.

Ця думка водночас її лякала й зачаровувала. Вона не хотіла втратити можливість відчути справжню силу, але й усвідомлювала, що кожен крок до розкриття власного дару буде непростим випробуванням.

Раптом у двері постукали, і до кабінету зайшла Рея, несучи сувій із новими матеріалами, які змогла знайти для подруги. Вона зупинилася, спостерігаючи, як Еліра вдивляється у дзеркало, явно занурена у свої роздуми.

— Я знайшла для тебе ще кілька свідчень про незвичайні здібності, — сказала Рея, простягаючи сувій. — Сподіваюся, ці записи допоможуть тобі остаточно зрозуміти, як працює твоя сила.

Еліра повернулася до неї, вдячно взявши матеріали. Її голос був тихий, але рішучий.

— Дякую, Рея. Це дійсно важливо для мене. Сьогодні я зрозуміла, що повинна знайти рівновагу всередині себе, аби розкрити справжню природу своїх здібностей. Схоже, що ця сила здатна стати частиною мене, але тільки якщо я пройду через свої сумніви й страхи.

Рея спокійно кивнула, не проявляючи зайвих емоцій, але в її очах з’явилося розуміння.

— Знати себе — найскладніша з усіх наук, — сказала вона, згадуючи стару фразу, яку колись прочитала у книгах. — Але якщо хтось і здатен це зробити, то це ти, Еліро. Ти можеш прийняти і світлі, і тіньові аспекти свого єства. 

Наступного ранку, вирішивши зануритись у пошук істини про свою природу, Еліра вирушила до стародавнього священного місця Раціанії — Чистого Озера. Воно розкинулося на просторій рівнині, оточене густим лісом і дикими луками, що тягнулися аж до горизонту. Озеро завжди було спокійним, мов скляне дзеркало, в якому навіть удень можна було побачити відблиск зоряного неба. Місцеві мешканці вважали це місце втіленням душі Раціанії — воно відображало енергію того, хто заглядав у його глибини, відкриваючи правду тим, хто був готовий її почути.

Коли Еліра підійшла до озера, вона відчула, як сріблястий кристал між її грудьми почав пульсувати в такт її серцю, ніби відчуваючи силу місця. Її волосся м’яко заворушилося, наче підхоплене невидимим вітром, тонкими сріблястими нитками зливаючись з енергіями навколишнього простору.

Вона сіла на землю, схрестивши ноги, і почала дихати повільно та глибоко, пригадуючи традиційні місцеві ритуали для гармонії з собою. За легендами, для глибокого самопізнання раціани входили у стан внутрішнього очищення, спокійно спостерігаючи за власними думками, як за хвилями на поверхні озера. Еліра заплющила очі і дозволила своїм думкам повільно плисти, як вода.

Вона уявила, як її волосся починає зливатися з повітрям, наче розчиняючись у просторі навколо, як його тонкі пасма торкалися листя і гілок, обіймали траву і струмені вітру. З кожним видихом її тіло і розум глибше зливалися з навколишньою природою. Сріблястий кристал відгукувався легким світлом на ритми її думок.