Глава 13. Кристали і Тіні Спільного Шляху

Життя в місті сповільнилося після святкувань. Ще не розтанули спогади про теплі вечори під зоряним небом, а вже новий ритм вітчизняного життя взяв своє: дослідження, практики, плани. Еліра та Рейн були нерозлучні у своєму спільному захопленні кристалами. Години минали непомітно, коли вони разом розгадували їхні таємниці, а між ними панувала повна гармонія. Їхні відносини поступово розцвітали, так само, як розцвітали навколишні сади, і хоча це було новим для обох, їхня близькість була природною і невимушеною.

Рейн завжди привозив з лабораторії нові кристали, що мерехтіли в його руках, мов маленькі космічні світи. Він розповідав про їхні властивості, про способи активації, про вивчення нових енергетичних полів, які здатні змінювати природу цих чудових каменів. У його словах була глибина, яка з кожним новим дослідженням відкривала все більше таємниць.

— Якщо правильно налаштувати кристал, — пояснював він одного разу, показуючи кілька зразків, — він може взаємодіяти з навколишнім середовищем, поглинати енергію, а потім передавати її в потрібний напрямок. Це своєрідний енергетичний компас. І хоча я лише починаю розуміти повний потенціал цих каменів, здається, що вони приховують в собі набагато більше, ніж ми можемо уявити.

Еліра слухала його, захоплена не лише словами, а й тим, як він пояснював кожен етап дослідження. Її очі світилися від захоплення. Вона тримала в руках один із кристалів, відчуваючи його енергію — немов через цей камінь могла доторкнутися до чогось значно більшого.

— Я навіть не уявляла, скільки всього приховують ці камені, — прошепотіла вона, повільно проводячи пальцями по гладкій поверхні, яка грала яскравими відтінками синього. — Це наче вікно у незвідане.

Рейн посміхнувся, підходячи ближче, і їхні погляди зустрілися. Вона почувала, як його тепло огортає її, і як важко стає зосередитися на кристалах, коли він був так близько. Вона злегка відсахнулася, почувши, як він сміється.

— Може, ми зробимо перерву? — він підняв брову, ніби читаючи її думки. — Ти схожа на раціанина, який потребує маленької перерви від енергії. І я знаю, як це виправити.

Еліра почала посміхатися, не відповідаючи, лише дозволивши йому взяти її за руку. Вони вийшли на вулицю, де повітря пахло свіжим дощем і ще не затихлим ароматом квітів. Це був ідеальний час для прогулянки. Дорога, якою вони йшли, була відносно порожньою, і це дозволяло їм насолоджуватися спілкуванням один з одним, не поспішаючи.

— Ти так часто говориш про свою роботу, — сказала Еліра, спостерігаючи, як його обличчя м’яко освітлювалося вечірнім сяйвом Великого Кристала. — Але чи є щось, що ти хочеш досліджувати для себе, для свого серця?

Рейн злегка здивовано поглянув на неї, але потім усміхнувся, його руки мимоволі потягнулися до її плеча.

— Для серця? — він злегка замислився. — Ну, я думаю, це вже стало частиною моєї роботи.

Еліра злегка похитала головою, посміхаючись у відповідь.

— Я маю на увазі... чи є в тебе якісь мрії, що виходять за межі твоїх досліджень? Щось особливе, що ти не хочеш лише розглядати через лінзи наукових приладів?

Він здивовано зупинився на хвилину, ніби хоче повністю осмислити її питання. Але потім його погляд став більш інтенсивним, і він погладив її волосся, як би мимоволі.

— Я думаю... моя мрія завжди була в тому, щоб зрозуміти таємниці світу, — відповів він м'яко. — Іноді я думаю, що вивчення кристалів дає мені можливість доторкнутися до чогось більшого, ніж просто наука. Я відчуваю це, коли тримаю їх у руках.

Вона замовкла на мить, роздумуючи, і зрозуміла, що вони обоє знайшли щось спільне — спільне бажання пізнати світ і, можливо, один одного.

— Ти знаєш, — сказала вона, — я ніколи не думала, що кристали можуть бути такими важливими. Для мене вони стали не просто предметами для дослідження, а чимось... магічним.

Рейн подивився на неї з повним захопленням.

— Ти права, Еліро. Вони мають свою магію, свою енергію. І кожен з них розповідає свою історію.

Їхні погляди знову зустрілися, і між ними виник той самий безмовний зв'язок, який став частиною їхнього спільного шляху. І хоча її думки інколи поверталися до її власних таємниць, до її сили, вона не відчувала потреби квапити себе. Вона дозволяла Рейну бути тією частиною її життя, яку вона давно шукає.

Тим часом, не усвідомлюючи цього повністю, їхнє вивчення кристалів набирало темпу. Рейн дізнавався все більше про їхні властивості, відкриваючи для себе нові горизонти. Але те, що він планував дослідити далі, було особливим — він був впевнений, що незабаром перед ними постане рідкісний кристал, здатний відкрити нові можливості для всіх.

Еліра, хоча й відволікалася від роздумів про свої здібності, не могла повністю відкинути відчуття, що з кожним днем її життя і їхнє дослідження набувають все більш загадкового, магічного характеру. І ще, у глибині її серця, відлунювала думка: може, це був лише початок великої подорожі, в якій кристали та Рейн відіграватимуть не менше важливу роль, ніж вона сама.

І це було тільки перше наближення до того, що мало стати наступним етапом у їхньому житті.

Наступні кілька тижнів пролетіли, як одна мить. Всі їхні дні зливалися в безкінечний потік роботи і спільних моментів, наповнених тихим захопленням. Дослідження кристалів поглинало їх обох, але в цьому було щось більше — невидимий енергетичний зв'язок між ними, який зміцнювався з кожним поглядом, кожним словом.