Глава 9. Свято врожаю

Свято врожаю в Раціанії завжди було подією, що збирала навколо себе всі родини. На цей день столітні традиції ставали живими — кожен куточок міста прикрашали квітами та зеленню, зливаючи енергію природи з сяйвом кристалів. Головна площа наповнилася запахом свіжих трав, аромат яких нагадував про тісний зв’язок жителів і природи.

Еліра разом із Реєю займалися підготовкою до святкових обрядів. Згідно з традицією, кожен житель мав надіслати частинку енергії зі свого кристала у загальне джерело, що символізувало єдність народу з природою та їхню здатність підтримувати гармонію.

— Еліро, подивись, як все виглядає, — промовила Рея, поправляючи кілька квіток на великому вінку. — У такі моменти Раціанія здається справді дивом.

Еліра уважно подивилася на прикраси і відчула гордість за свою землю, за спадщину, що так глибоко вкоренилася у кожній деталі цього світу.

— Так, особливо коли розумієш, що кожен із нас є частиною цього, — задумливо відповіла вона, дивлячись на рідкісні, яскраві квіти, які прикрашали площу. Її погляд мимоволі звернувся до групи раціан, серед яких вона одразу помітила Рейна. Його присутність, як завжди, здавалася водночас легкою та магнетичною.

Рейн підійшов ближче, із легким захопленням оглядаючи атмосферу свята. Він кивнув Реї на знак привітання, і вона залишила їх наодинці.

— Свято врожаю… тут усе дихає енергією, — промовив він, наближаючись до Еліри, і на його обличчі з’явився м’який вираз. — Ця традиція… вона єднає нас із тим, що ми маємо берегти понад усе.

Еліра кивнула, відчуваючи теплоту його слів. Рейн узяв її за руку, і в його дотику вона відчула щось більше, ніж просто увагу.

— Я бачив, як ти занурюєшся в роботу з кристалами, — тихо продовжив він, і в його очах з’явився блиск захоплення. — Це ніби стає для тебе чимось особистим.

— Справді, — Еліра посміхнулася. — Ці кристали завжди мене зачаровували. Тепер, коли я можу вивчати їх так близько, це стало справжнім хобі в моєму житті.

Рейн на мить замовк, уважно дивлячись на неї. Його рука ненав’язливо ковзнула по її рукаву, і він тихо додав:

— Твій колір очей... Я ніколи не зустрічав такого відтінку. Це справжня рідкість.

— Можливо, — відповіла вона з легким сумнівом. — Я навіть сама досі не знаю, звідки він.

— Якщо хочеш, я допоможу тобі знайти відповіді, — промовив він, дивлячись їй у вічі. — Можливо, твої очі несуть в собі загадку, яку ми відкриємо разом.

Її серце калатало швидше, і на мить вона відчула, як усі барви світу злилися навколо неї в єдиному, світлому пориві. Поруч із ним їй ставало спокійно і водночас захопливо, ніби він був тією частиною її життя, якої їй так бракувало.

Коли ж настав час обряду єднання, Еліра, Рейн і Рея разом із жителями міста вийшли до головної площі. Раціани підносили свої кристали до неба, даруючи невелику частку їхньої енергії, яка підживлювала рослини навколо. У натовпі Еліра побачила, як мешканці з трепетом обмінювалися поглядами, а кристали сяяли в руках кожного, даруючи світлу частину себе в ім’я гармонії.

Рейн підніс свій кристал, і його бурштинове світло злилося із сяйвом інших, створюючи неймовірну палітру відтінків. У його погляді з’явилася тінь задумливості, коли він, здається, намагався зрозуміти щось глибше.

— Еліро, — м’яко прошепотів він, коли ритуал стих. — Ти відчуваєш цю енергію? Здається, вона не просто пов’язує нас із світом навколо… Вона оголює наші найпотаємніші бажання.

Його слова були сповнені прихованого значення, і хоча Еліра не зрозуміла до кінця, про що він говорить, її вразило, наскільки глибоким і загадковим був цей погляд.

Після обряду єднання свято набуло більш невимушеного характеру: на вулицях з’явилися танцівники, жителі збиралися групами, насолоджуючись їжею та музикою. Відчувалася загальна піднесеність — святковий настрій огортав усіх, а місто переливалося барвами квітів і сяйвом кристалів, вбудованих у кожний куточок.

Еліра та Рейн прогулювались вулицями, спостерігаючи за святом. Вона не могла не помітити, як його волосся, зазвичай глибокого каштанового відтінку, стало більш насиченим, підкреслюючи бурштиновий блиск його очей, коли він поглядав на неї. Рейн, здавалося, прагнув показати щось приховане — і це викликало в Еліри трепет і легку інтригу.

— Хочеш спробувати? — запитав він, зупинившись біля крамниці з кристалами-амулетами, де кожен міг вибрати собі талісман, заряджений енергією кристала.

Еліра кивнула, і вони увійшли до лавки, наповненої магічним світлом. Рейн обрав невеликий амулет — кристал із легким золотистим сяйвом, що відповідав відтінку його очей.

— Це особливий камінь, — сказав він, дивлячись на неї й простягаючи амулет. — Його енергія підтримує баланс і підсилює внутрішню силу. Думаю, він підходить тобі.

Відчувши у його голосі незвичайну ніжність, Еліра посміхнулась і прийняла амулет, відчувши вібрацію кристала, яка приємно розтікалася її рукою. Її волосся, м’яке й хвилясте, наче підсвідомо відгукнулося на його погляд, відливаючи теплим, сріблястим блиском.

— Тобі теж пасує колір цього кристала, — відзначила вона, ніжно всміхаючись.

— Можливо, тому що ми з ним схожі, — відповів він, нахиляючись до неї трохи ближче. Їхні погляди зустрілися, і цей момент був сповнений відчуття чогось майже невимовного, як обіцянка, яку вони тільки-но починали розуміти.