Глава 8. Відтінки правди

Минув ще тиждень, і Еліра все більше занурювалась у свої дослідження. Окрім звичних завдань, вона знаходила час для пошуків інформації про загадковий колір своїх очей. Їхній відтінок не був характерним для жодної з відомих родин Раціанії, і це тільки підживлювало її цікавість. В архівах знаходилося чимало трактатів, у яких розглядались основні кольори очей і те, як вони відображають внутрішню силу, спадковість і навіть талант їхнього власника. Але записи були розкидані по різних джерелах і століттях, і систематизувати їх виявилось не так просто.

Одного разу, гортаючи старовинний манускрипт про вплив енергії кристалів на різні аспекти життя в Раціанії, Еліра натрапила на згадку про особливу силу очей, яка проявляється через рідкісні відтінки. Текст свідчив, що нетиповий колір очей може бути пов’язаний із глибоким зв’язком із природною енергією Раціанії або ж навіть із забутими силами минулого. І хоча точних відповідей текст не давав, у ньому було зазначено, що іноді колір очей може не лише свідчити про характер особи, а й бути ознакою її потенціалу, глибше прихованого у здібностях, які ще тільки належало розкрити.

Важко було зупинитися, і вона провела кілька годин, занурена в ці напівзабуті знання. Зацікавлена, Еліра знову підійшла до полиць, шукаючи книги, які могли б доповнити інформацію з цього трактату. У цей момент до архіву увійшов Рейн, і, побачивши її, тихо підійшов, щоб не відволікати. Він спостерігав за нею кілька секунд, помічаючи зосередженість у її погляді і легкий натяк на усмішку, коли вона натрапляла на цікаві деталі в текстах.

— Ти вже третій день поспіль затримуєшся в архівах, — промовив він м’яко, коли вона відірвалася від книги й помітила його.

— Я... просто знайшла кілька цікавих записів, — промовила вона, та іскри в очах не зникли. — Виявляється, багато чого ще не відомо про значення кольору очей.

— Твої очі вже самі по собі незвичні, — відповів Рейн, затримуючи на ній погляд. — І вони роблять тебе... особливою.

Еліра здивовано відчула, як мимовільна хвиля тепла охопила її. Вона не звикла до таких прямих компліментів, але щось у його голосі й погляді натякало на щирість.

Рейн трохи наблизився, із зацікавленістю дивлячись на її обличчя. Він помітив легку лінію лоба, коли вона замислювалась, і уважно роздивився відтінок її очей — вони здавалися напівпрозорими, ніби вбирали світло навколо. Його бурштиновий погляд на мить зупинився на її обличчі, і Еліра відчула, як його м'яка увага поступово викликає в неї бажання не відводити очей. Вона знала, що його увага була частково грою, але в той же час у ній було щось особливе, що робило цей момент теплим і невимушеним.

— Як гадаєш, — запитав він, злегка схиливши голову, — очі можуть розповісти про особу більше, ніж вона сама про себе знає?

— Можливо, — відповіла вона задумливо. — Я ще не знайшла всіх відповідей, але точно знаю, що очі — це більше, ніж просто відображення генетики.

Вони обмінялися поглядами, і в цю мить Рейн відчув, як важливість їхніх зустрічей починає вростати в нього глибше, ніж він очікував. Його симпатія до Еліри перетворювалася на щось більше — на щось, що він поки не міг описати, але відчував, що має значення.

Під час їхніх розмов Рейн почав усе частіше торкатися теми енергії кристалів і їхнього надмірного використання. Він згадав, як деякі із родів використовували енергію кристалів для створення потужних артефактів, які допомагали захищати свої маєтки або контролювати природні ресурси. Але зловживання цією силою завжди вело до втрати балансу.

— Є певний ризик, — зазначив він, коли вони обговорювали ці питання, — що надмірне використання кристалів може призвести до серйозних наслідків. Енергія, яка не знаходить виходу, завжди шукає його сама. І якщо вона не збалансована... — він на мить зупинився, дивлячись на дівчину, — то це може бути небезпечно для всіх.

Еліра відчула в його словах тривогу. Хоча Рейн говорив про кристали і їхню енергію, вона вловила прихований підтекст. Можливо, він мав особистий досвід у цій сфері або знав історії, які для неї поки що залишалися закритими.

Вони ще кілька хвилин говорили про можливості обмежень і балансів у використанні кристалів, поки Еліра, прощаючись, не помітила когось у коридорі архіву. Це був незнайомець, його фігура лише мигцем з’явилась на горизонті, але він привернув її увагу. Високий, із темно-русявим волоссям, що м’яко виблискувало на світлі, та відчутним глибоким поглядом, який ніби пронизував стіни й зникав у коридорі. Вона не встигла побачити його обличчя, але з’явилося легке відчуття, ніби його присутність була не випадковою.

Рейн помітив її погляд і легко торкнувся її руки, щоб привернути її увагу до себе. Він усміхнувся, але в його очах з’явилась легка нотка ревнощів. Він нахилився трохи ближче й тихо промовив:

— Я думаю, цей вечір належить тільки нам, а не комусь ще.

Еліра усміхнулася у відповідь і дозволила собі забути про незнайомця, повертаючись до Рейна. Її симпатія до нього була майже природною, і, хоч вона знала, що між ними ще не було нічого серйозного, момент його турботи й зацікавленості залишав у ній приємний спогад.

Наступні кілька днів проходили у дослідженнях, які вимагали дедалі більше уваги від Еліри. Її завдання стали більш складними, і вона частіше натрапляла на нові відомості про кристали та їхню енергію. Згадка про кольори очей, про які вона випадково прочитала в одному з давніх рукописів, зацікавила її ще більше.