Глава 7: Тіні на горизонті

Минуло кілька днів після їхнього прибуття в місто, і життя поверталося до звичних ритмів. Хоча вони й були відсутні деякий час, знову стало очевидно, як важлива кожна дрібниця в повсякденному житті Раціанії. Робота, навчання, обов’язки — всі ці аспекти були невід'ємною частиною цієї системи. Еліра поверталася до рутинної роботи в архівах, але частіше знаходила приводи, щоб поговорити з Рейном. Її зацікавленість ним росла, хоч вона сама й не завжди надавала цьому великого значення. Рейн, зі своєю спокійною впевненістю, не нав'язувався, але помітно радувався будь-якій нагоді залишитися поруч.

Часом вони поверталися до розмов про артефакти й стародавні тексти, намагаючись розібратися в нових відомостях про властивості кристалів. Рейн звертав її увагу на важливі деталі — адже, як він пояснював, кристали, будучи основою енергетичного балансу, вимагали особливого підходу.

— Хоча це рідкісна енергія, кристали не лише підтримують життя в Раціанії, але й створюють певний порядок, — говорив він, м’яко посміхаючись. — Не дарма кілька наших родин століттями вивчають їх і зберігають знання про них. Це щось більше, ніж просто магія.

Еліра дивилася на нього і слухала, як він розповідав про значення кристалів у житті родин. Його тон і бурштиновий блиск в очах заворожували її. Вона зловила себе на думці, що за його маскою привабливого, харизматичного молодого чоловіка приховується багато незнаного. Але в цю мить це її навіть трохи захоплювало.

Рейнові бурштинові очі завжди приковували до себе увагу. Вони виділялися не лише яскравістю, а й тим, як він міг за їх допомогою створювати відчуття повної відкритості. У поєднанні з каштановим, злегка подовженим волоссям, яке він іноді поправляв, коли говорив із захопленням, його зовнішність була справжньою зброєю — але він користувався нею легко і ненав’язливо. В його впевненості не було зухвалості, але було щось сильне й магнетичне, що непомітно зближувало всіх, хто перебував поруч з ним.

Рейн розумів, що насправді все ще не зміг подолати стіну, яку вона здійняла, але йому вдавалося створювати атмосферу такої легкості, де між ними все виглядало непримусово і природно. Він завжди вмів обрати момент для того, щоб зачепити її думки, особливо, коли говорив про важливість кристалів, їхнього енергетичного потенціалу. Власне, йому було цікаво зрозуміти, наскільки глибоко вона усвідомлює важливість цих артефактів у повсякденному житті. Адже її роль у цьому світі була набагато важливішою, ніж просто архівістки.

— І все ж, — продовжив він, мимоволі знижуючи голос, ніби відкриваючи їй таємницю, — навіть у нас, тих, хто намагається вивчати ці сили, є обмеження. Це не та енергія, яку можна просто взяти. Кожна дія з кристалом — це обіцянка зберігати рівновагу.

Еліра кивнула, замислившись. Вона вперше почула від нього ці слова, але відчула, що їхня суть глибше, ніж здавалося на перший погляд. Щось у його манері говорити і в цій невидимій повазі до кристалів змушувало її думати про нього не тільки як про одного з тих, хто має інтерес до старовинних знань. Здавалося, що для Рейна це було важливо особисто, що, хоч він і не висловлював це прямо, йому знайомий цей баланс, який зберігається завдяки кристалам.

Так чи інакше, завдання для Еліри ставали все складнішими та вимогливішими — і це дивним чином її тішило. Вона відчувала себе потрібною, і в той же час, інколи відчувала тиск із боку інших — раціан, які щодня нагадували їй про її місце в Раціанії. В її свідомості все частіше виринала ідея, що єдине, що вона може контролювати, — це своє особисте життя, хоч і не була певна, чи це саме те, що їй потрібно.

Наступного дня, коли Еліра йшла до архіву, її думки поверталися до останніх розмов із Рейном. Вона усвідомлювала, що ставала ближчою до нього, хоча й уникала надмірної довіри. Він умів говорити так, що кожна його фраза здавалася продуманою, приховуючи під текстом якісь глибші відтінки. Вона цінувала цей його підхід: його вміння ділитися тим, що важливе, і залишати між ними простір для нових розмов, не намагаючись надто зблизитись.

Цього дня, Рейн уже чекав на неї біля входу в архів. Висока постать в м’якому світлі ранку здавалася ще більш впевненою. Він привітався з легкою посмішкою, в якій був натяк на інтерес, але не більше.

— Я знайшов дещо про енергетичні патерни кристалів, — сказав він, коли вони рушили коридорами архіву. — Ти бачила цю частину у наших останніх записах?

Еліра захитала головою, трохи зацікавлено нахилившись до його блокноту. Її погляд зупинився на кількох записах, акуратно написаних Рейном, деякі з яких містили складні схеми і розрахунки. Вона побачила, як він підходив до цієї теми з якоюсь особливою увагою і навіть захопленням, що було нечастим для його стриманої натури. Відчувалося, що він справді захоплений тим, про що говорить.

— Мені здається, — почала вона, обережно доторкнувшись пальцем до краю однієї зі схем, — що цей рисунок може відображати не лише потік енергії, а й певну структуру, яку кристал зберігає всередині себе.

— Це саме те, що я хотів тобі показати, — підтвердив Рейн, зацікавлено спостерігаючи за її реакцією. — Кристали створюють порядок із хаосу, вони ніби приборкують цю силу. І це їхня особлива властивість.

Розмова протікала сама собою. Здавалося, кожне нове слово розкривало щось більше. Вони заглиблювалися в обговорення, обмінювалися поглядами, і Еліра відчувала, як відстань між ними поступово танула. Їй було легко поруч із ним, а головне — вона відчувала, що її розуміють, і це траплялося рідко в колі інших.