Глава 3. На шляху до відповідей

Наступні дні минали в легкому сум’ятті, залишаючи в душі Еліри неспокійний слід. Зустріч із Рейном стала наче потужним імпульсом, що розбурхав її думки, змусивши знову й знову шукати відповіді на ті питання, які не покидали її останнім часом. Кожного ранку вона приходила до центрального саду, прагнучи, з одного боку, спокою, а з іншого — чогось невідомого, чогось, що допоможе їй розкрити справжній сенс свого існування.

Рея помітила ці зміни в подрузі, але не квапилася говорити, терпляче чекаючи, коли Еліра сама буде готова поділитися своїми думками. Нарешті одного дня, коли вони вдвох прогулювалися біля фонтанів, де струмені води звивалися у химерні фігури під кристалічними променями, Рея заговорила.

— Еліро, останнім часом ти наче не тут, — почала вона без церемоній. Її очі з виразом безапеляційності оглядали подругу, ніби Рея аналізувала не лише її, а й самі причини її тривоги. — Ти ж не думаєш, що в цьому світі є прихований сенс, який можна знайти, тільки заглибившись у філософські роздуми?

Еліра зупинилася і, не відводячи погляду від сріблястих водяних потоків, що переливалися перед нею, зітхнула.

— Рея, я думаю, що ми просто живемо за правилами, які встановлені не нами. Начебто все тут таке гармонійне і впорядковане, але... Я відчуваю, що є щось більше, щось, про що ми не знаємо, — вона замовкла, шукаючи потрібні слова. — Рейн... він теж відчуває те саме. Здається, йому, як і мені, не вистачає чогось у цьому світі.

Рея скептично вигнула брову і обережно подивилася на неї, злегка хмикнувши.

— Ти говориш, як ті, хто захоплюється міфами про пошуки великої істини, яка розкриє їм всі секрети буття. Але подумай сама: що з того? — відказала вона сухо. — Якщо щось і залишили наші предки, то не для того, щоб ми нескінченно захоплювались ілюзіями. Логіка та розрахунок — ось що допомагає знаходити правду, і я вважаю, що ти це знаєш.

Еліра розгубилася на мить, але твердо подивилася на подругу, відчуваючи, що їхнє бачення світу знову зіткнулося.

— Можливо, я й мислю інакше, ніж ти, — відповіла вона, намагаючись триматися впевнено. — Але інколи відповіді не можна отримати лише логікою.

Рея, помітно скептично, перехрестила руки на грудях і, зітхнувши, знову заговорила:

— Добре, але знай: будь-який пошук сенсу поза тим, що ми маємо тут і зараз, приведе тебе до розчарувань. Хоча… — вона на мить задумалась, — якщо ти все ж таки наполягаєш, то я поруч. Але обіцяй мені, що не віддаси перевагу мрійливим ілюзіям, залишивши реальність десь позаду.

Еліра трохи пом'якшила свій погляд, оцінюючи серйозність слів подруги. Їй було відомо, що за зовнішньою холодністю Реї криється щире прагнення допомогти, навіть якщо це прагнення іноді звучить гостро.

Тим часом, коли вони дійшли до межі саду, до них наблизилася висока постать. Це був Рейн, який, очевидно, прогулювався сам, тримаючи в руці свій кристал, що м’яко світився під вранішнім сяйвом Кристала. Він помітив дівчат, зупинився і посміхнувся.

— Доброго ранку, — привітався він, зупиняючись поруч з дівчатами. — Маю враження, що в нашому світі стало більше запитань, ніж зазвичай, чи не так? 

Еліра усміхнулася у відповідь, відчуваючи, як легкість заповнює її після важкої розмови з Реєю. 

— Так, — погодилася вона, — Мені здається, що ми тут, у Раціанії, починаємо усвідомлювати певні речі. Можливо, навіть більше, ніж могли очікувати.

Подруга, в свою чергу, яка деякий час уважно слухала їхню розмову, кинула різку репліку:

— Питання — це лише початок. Важливі відповіді, а не нескінченні спроби знайти прихований сенс у кожному кроці, — сказала вона трохи роздратовано.

Рейн, однак, залишився спокійним.

— Іноді відповіді можна знайти тільки через пошук, Рея. Є місця, що містять знання нашого світу, навіть якщо вони здаються неймовірними.

Рея примружила очі, майже з недовірою дивлячись на нього.

— І що ж це за місця? Здається, ніхто з нас ніколи не чув про щось подібне, — сказала вона, заінтриговано.

Рейн коротко кивнув, як би погоджуючись.

— Є одне з місць, яке називають Храмом Світла. Говорять, що він прихований серед древніх дерев і залишений нашими предками, — відповів він, дивлячись на Рею, а потім знову переводячи погляд на Еліру. — Але він не такий, як звичайні місця в Раціанії. Кажуть, що у ньому сховані знання про наш світ і, можливо, відповіді на те, що відчуваємо ми з тобою.

Серце Еліри забилося швидше. Ідея про Храм Світла зачепила її глибоко, вона відчувала, що цей шлях — те, чого вона шукає, хоч він і здавався неймовірним.

— Якщо це правда, то я б хотіла знайти цей храм, — відповіла вона з блиском в очах. — Можливо, це місце допоможе мені знайти відповіді на запитання, які вже довго не дають мені спокою.

Рея скептично подивилася на них обох, але відчула, що рішення вже прийняте.

— Якщо ви дійсно хочете знайти відповіді, то доведеться долати не тільки страх перед незвіданим, але й ризики реальності. Я піду з вами, але лише для того, щоб нагадати, де закінчується логіка, — сказала вона без зайвих емоцій.

Рейн знову усміхнувся, і його очі знову спалахнули тим особливим блиском.