~4~

– І часто ви з ним говорите

– Мені було достатньо простого розуміння його присутності.

                                               ★★★

  Шов дощ. Ми сховалися під якимось рестораном. Я обіймав пакет, зсутулившись, і сидячи на холодному кафелі. Я промок, і змерз. Навіть внутрішні органи тремтіли.

  Я заплющив очі, і почав думати, за теч що лежить в пакеті. На перший час цього вистачило б, але блокнот... Навіщо блокнот?

  Цікавість стала сильніше холоду, можна навіть сказати, що вона мене зігріла. Я не доторкнувся ні до чого, що лежало в пакеті за весь день, тому що трохи боявся. Хоча Імран просив і не раз. 

  Я дістав чорний тонкий блокнот на спіралі. Я покрутив його в руках, і вирішив погортати. На першій сторінці було 100 євро, і номер телефону. Під номером було ім'я власника номера. Іда Фокс. Іда.. гарне ім'я. 

  Імран спостерігав. Мовчки, але його компанія гріла. Було відчуття, що я не сам, а що маю багато кого. Маю звичайне життя. 

– А пішли гуляти. - Запитав Імран, дивлячись в зливу. 

– Там холодно і мокро

– Ти хоч раз в своєму житті гуляв під іспанською зливою?

– Твоя правда, - я склав все назви до пакету, і спер його на вхідні двері. Сьогодні неділя, ніхто не на свариться. І я повільно ходив. Ходив калюжами, відчував як вода стікає з волосся, як одяг знову промокає. А Імран ганяв. Він жив, я це знав. Він взявся не звідки, і був поруч. Він як привид, але такий живий. Він як я можу відображення в дзеркалі. Начебто я, але віддзеркаленний.