2

Антер

Дивлюся їй услід. Ніколи ще катування не було настільки витонченим і не приносило стільки задоволення. Хоч цілими днями готовий його терпіти. Тільки хто ж мені дозволить, внизу вже сидить новий екземпляр.

Не можна так, він такий же, як і ти. І не більше за тебе хоче задовольняти жорстокі і дурні забаганки панів. Зарвався, раб. Та й Талі... Глибоко всередині перевертається категорична незгода з тим, що вона може бути схожа на цих таринських психопаток.

Лежу. Розпоряджень не надходило. Підніматися не хочу. На подушці ще запах волосся, постіль нагріта теплом її тіла, і моє знову починає біснуватися. Вкриваюся, видихаю, терпи, ідіот, мало ганьбився, ще хочеться? Думав, що більше нікуди, але ж є.

Дихаю повільно, заспокоюю вогонь, не пам'ятаю, щоб зі мною колись таке відбувалося.

Швидко сполоснулась, вискочила вже одягнутою, в улюблених брюках, футболці, жакета хіба що не вистачає. Коли встигла захопити одяг? Іноді здається, у неї під полою, як у таємного агента, купа всього припасена, дурниці, але іноді вона стає такою... Холодною, зібраною, сильною. Чужою.

Хоча зрозуміло, таємні агенти не бувають настільки... емоційними. Просто іноді так хочеться... якогось фантастичного всьому пояснення.

Розмріявся, раб, припиняй душу труїти.

– Не поспішай, – сміється, – купайся, приводь себе в порядок, хоч три години, постараюся відволікти.

Угу, думаю похмуро, товар приймати йдеш. Чекаю, доки вийде, встаю, підходжу до дверей, прочиняю. «Тоді і будеш ревнувати...»

Не може вона бути настільки жорстокою!

Голосів не чути, йду виглянути у вікно. Любителька лео-пум сидить на бортику нашого басейну, бовтає у воді ногами, обидва раба поруч у звичайних позах, може, вона двох для себе притягла, а не для Талі? Але ж ясно сказала.

Найближчого дряпає по оголених грудях наманекюреними кігтями, навіть батіг відклала в сторону, в черговий раз відчуваю напад неприборканого полегшення. Яке щастя, що до неї не потрапив. Адже був зовсім поруч. Знову нудить від спогадів про те, як вибирала.

Так, у мене завдання три години в душі відсидіти. Навряд чи вийде, цікавість зжере, що у них там відбувається.

Ким ти себе уявив, раб, що вважаєш вправі пані ревнувати? Підглядати за нею? Адже що не кажи, а все ж таки раб, і забувати про це не можна. Не на Тарині.

Тамалія

Як би її відшити-то? Шкода хлопця, якого в подарунок знову привели, але мені свого щастя вистачає, мені ж ще потрібно працювати, взагалі-то. Спускаюся по сходах, як же, сиділа вона у вітальні, чекала. Вже встигла в садок вилізти, копита свої в басейн засунути, фу, тепер доведеться чистити.

– Ну що, – кривить губи, – не набрид тобі твій ще? – одразу до справи дівчинка.

– Чаю, – кажу, – хочеш?

– Ні, – відповідає, – я наїлася вдома.

Чиєї крові, хочу запитати, але мовчу. Вампіриха чортова.

Обидва хлопці, яких привела, як і слід було очікувати, на колінах – добре хоч на цей раз про шипи забула, здається. Так їй мого Антера не терпиться побачити. Одного з них, Дена, я навіть упізнаю.

– Так як, – повторює, – не набрид?

– Ні, – відповідаю, – поки не набрид, сама ж бачила.

– Ну в тебе інших кандидатур і немає, – сміється.

– Захотіла б – знайшла б, – огризаюсь, даючи зрозуміти, що тема не приємна. Сідаю на диван, вона на бортику, бовтає ногами у воді.

– А я тобі ось на вибір привела, – гне своє. – Бери який подобається. Давай мінятися, а?

– Не міняю, – відповідаю. – Ти обіцяла. Та що ви з Амірою, змовились, чи що?

– Як?! – обурюється Олінка. – При чому тут Аміра?!

– А ось так, – теж обурююся, – вона Антера назад хоче!

– Ти ж мені обіцяла...

– Сказала, якщо я тільки здумаю його продати або подарувати, вона тут же перехопить.

Ох, сподіваюся, не гірше зроблю. Стравити цих двох збочених – і жити спокійно. Ну, це я загнула, звичайно, до спокою мені як до неба поповзом, але може, вони одна одну займуть хоч на час? А якщо повбивають, я взагалі буду щаслива. Да вже, розмріялася.

– Ні вже, Аміра їм покористувалася, продала – усе! – не може заспокоїтися Олінка.

– Згодна! – підтакую. – А то на Кната їй поміняй.

– А двох? Давай двох тобі віддам. Вони і в парі навчені – добре діють, злагоджено. Хочеш спробувати? Хоч зараз!

Дякую, дорогоцінна, межа моїх мрій, при тобі тут пробувати.

– Знаєш, – зітхаю, – я все ще на реабілітації.

– Ой, – обличчя витягується, схоже, начисто забула, для чого я тут. – Вбивала б на місці тих, хто ґвалтує жінок, як вони сміють, сволочі!

Та я сама заплатила б загону особливо жорстоких найманців, щоб тебе мали, паршивка. Мовчу, ледве стримуюся.

– Твоїх хоч зловили?

– Усіх, крім одного, зловили і посадили, – киваю, не відступаю від легенди.