8

Тамалія

Намагаюся підібрати слова, якби ще знати, що саме сказати... Пробувати пояснити, що я не така? А Не ти дозволила Селію з Халіром його побити? Хіба це не ти з «першим зустрічним» у нього на очах танцювала? На поводку водила?

– Будь ласка, не продавай мене їй, – раптом каже дуже тихо. Господи! Я ж не про те... Відчуваю, як перехоплює подих, що ж ти думаєш про мене?!

– Знаю, що раб з мене огидний. Але це тому, що я не зовсім розумію, який вам потрібен. Чого ви чекаєте.

Господи! Не витримую, відвертаюсь, тікаю до себе. Цього ж витримати неможливо.

Реву. Включаю душ, намагаюся не видавати гучних звуків. Змиваю косметику, знімаю плаття. Що б я не робила, ніколи він мене за людину вважати не буде, так і залишуся пані з незрозумілими запитами.

Боже, раптом доходить! Я ж йому не відповіла, він же зараз вирішить, що і справді продам! Намагаюся якнайшвидше привести обличчя в норму, накидаю пеньюар, кидаюся до нього.

Стоїть біля віконця, обертається. Дивиться насторожено.

– Я чимось образив вас? – питає.

– Антере... – підходжу. Зводжу разом руки, бо їм так і хочеться за нього вхопитися. – Я про Аміру казала абсолютно не до того. Просто неприємно, що ти мене з нею асоціюєш. Вже не знаю, що зробити, щоб повірив: я не буду тебе продавати! І мені не потрібен раб, я хочу, щоб ти залишався собою! Розумію, що перебудовуватися складно, але будь ласка, не змушуй мене зображати господиню, обсмикувати тебе. Для мене це теж непросто.

– Що я зробив не так? – раптом запитує.

– Ти про що? – не розумію.

– Про твоє відношення.

– Антере, нічого не змінилося, чесне слово! Я дуже, дуже хочу, щоб ти висловлював свої думки і емоції без страху, щоб поводився як вільна людина, я правда цього хочу! І на тебе зовсім, ні краплі не серджуся і не ображаюся, повір! Просто у мене немає можливостей захистити тебе від місцевої системи.

Антер

Чи то правда не розуміє, чи то не хоче. Чи то я щось собі придумав, хоча бачив же, як раптово ти змінилася. Тільки поки не поїхала – сподівався, що здалося.

– Так... мені спуститися вниз? – питаю. – Ви... ти... ще хочеш поговорити?

– А є про що?

Тисну плечима. Про те, де ти була позаминулої ночі. Чому тільки що до себе втекла: я так і не зрозумів, чим образив тебе. Тим, що не знаю, який раб тобі потрібен? Але ж потрібен же на найближчі півроку раб. І я дійсно не розумію, який і для чого.

– Ну якщо нема про що, – каже, – тоді відкладемо до іншого разу. А хочеш щось сказати – кажи, будь ласка.

– Не хочу.

Що я тобі скажу? І так занадто багато говорю, дурень.

Тамалія

Здається, розмов на сьогодні досить. Не в змозі я знову і знову намагатися довести, що Таринська пані – далеко не мій ідеал жінки. Така втома, як же набридла ця гребана планета, але ж ще й половини терміну не минуло!

Йду до себе, падаю на ліжко. Чую, як починає литися в його душі вода, довго миється, лежу на ліжку, хочу спати, а заснути не можу. Важко-то як.

Спускаюся у кухню, чорт, звідки це шалене бажання бачити його кожну хвилину, кожну секунду?

Їсти зовсім не хочу, готую тільки одну порцію. Гордий мій, не звик він, щоб за нього молоді люди платили. Та й жінки теж. Пригадую, посміхаюся. Райтер своя людина, не видасть, але ж хто інший міг би і доповісти, і що раба в узді не тримаю, і що може він зашкодити моїй місії...

Влягаюся в гамак, в надії, що рано чи пізно теж сюди спуститься. Тут до сих пір лишилася ковдра, якою вкривала його перед поїздкою. Милуюся на місяці й зірки, потрібно було поговорити, напевно. Адже він же мабуть звик кожен перепад настрою господарів відчувати, а будь-яке підвищення тону відразу пробуджує усі рабські страхи, перекриваючи голос логіки. Господи, нехай тільки Лерці вдасться приїхати, вже вона його точно вивезе, не відстану! Разом щось вигадаємо.

Безглуздий сьогодні день, все шкереберть, все не так, скоріше б закінчився. І розмови нормальної теж не вийшло.

Спускається в кухню поїсти, але до мене так і не виходить. Сама не помічаю, як засинаю, прокидаюся пізно вночі – незручно все-таки, не ліжко. Вікно темне, спить, напевно. Зітхаю. Сама винна. А з іншого боку, знати б ще, про що розмовляти...

Антер

Дивлюся на неї з вікна, намагаюся, щоб не помітила. Ніколи, напевно, вже не лягти поруч, не відчути дотик, не знаю, скільки ще я так витримаю, усвідомлюючи, що нічого не значу для неї. Огидний раб, якого шкода – так, виходить? Але ж іноді здавалося, що ти дійсно до мене як до людини ставишся.

Навіщо тобі планету перевертати? На Тарині хоч цілий гарем зібрати можеш, включаючи прийшлих бізнесменів. Плаття наділа, щоб мені приємно було. Не віриться щось. Може навпаки?

Непросто їй обсмикувати мене. Ну так і скажи, що тобі потрібен слухняний раб, який клопоту не доставляє. А вільною просто дражниш.

Даремно ти цей сітьовик купила, ходжу навколо заспокоїтися не можу, вже сто разів ком-номер про себе повторив. Ніч пізня, звіряюся з таблицею, у них там вечір повинен бути. Ризикнути, випробувати удачу? Раптом вдасться, раптом допоможуть...