20.12.

Антер

З Поясу Ареса я саме через лео-пум втік. Їх якраз тільки-тільки завезли, сподівалися бої цікавішими і напруженішими зробити. Мені вистачило один раз побачити... щоб ризикнути. Що так уб'ють, що так з'їдять. Все ж таки фантастично пощастило, зловили вже на Гірангіумі, господар вирішив, що витрачатися на повернення дорожче, ніж одразу ж через агента продати і отримати гроші. Але ж якби наполіг на поверненні, мене б тут зараз не було.

Дивлюся на Ямаліту, знову вона мій страх бачила, напевно, все-таки боягузом вважатиме. Тварин якихось злякався... А ти уявляєш собі, які вони, коли чіпи не стримують? Здається, червонію. Немає їй ніякої до мене справи, у неї вільних он півсотні, Селій з дружком попереду всіх. І лео-пум їм боятися не потрібно, у них пульти є.

Скоріше б ці тортури скінчилася. Мені наказано ні з ким не розмовляти, може, Ямаліта дійсно права, буду за нею тінню ходити, зате ніхто не стане чіплятися і можна мовчати. Не верх мрій, звичайно, але ти ж і не розважатися їхав, бувало ж і набагато гірше!

Аміріних знайомих багато, хоч би вона не прийшла.

Тамалія

Корнель галантно розпитує, знайомить з підстаркуватими родичками Мальвірою та Айрою, одна веде за собою молодого раба, інша рабиню. Впізнаю: та сама дівчина, що до Антера в Царусі приставала, тільки на цей раз одягнена. Втім, з таким одягом умовним без різниці, є він чи ні: щось невагоме-напівпрозоре, так, поступка задля поважної господині будинку.

– Красивий ланцюжок, дай подивитися! – Олінка ненав'язливо витягує поводок з моєї руки, як же їй хочеться Антера потримати. Схоже, заборонений плід для розпещених дівчат перетворюється на справжню манію.

Розглядає ланцюг, проводить пальцями до самого Антерова живота, але натикається на докірливий погляд тата, і я встигаю перехопити свій скарб:

– Звичайний ланцюжок, Антеру сьогодні не можна ні з ким розмовляти і відходити від мене ні на крок.

– Покараний? – розуміюче цікавиться Олінка. Киваю. Рабиня, яка намагалася привернути увагу Антера, коситься на мене з неприхованою неприязню, але спроби начебто припиняє. Мальвіра, у якій хлопець-раб, оцінюючи і абсолютно безсоромно розглядає Антера, ще запропонуй роздягнути і зуби показати.

– Я вибирала, – хвалиться Олинка, – Ямаліті в подарунок. Він їй так сподобався, що вона тепер нікому підійти не дає.

– Перший раб? – розуміюче запитує Мальвіра. – Це природньо, пройде. Тим більше, що для неї це взагалі в новинку, правда ж, пані Ямаліто?

– Так, – погоджуюся, – я ж виросла не тут, на жаль.

На щастя моє превелике.

– Ох, пам'ятаю... – Мальвіра ностальгічно закочує очі, – мене батьки відправили на пару років, як раз перед повноліттям, повчитися. На Гіамму, звичайно, далі-то наші рідко літають, але ж там не те, довелося мені без рабів жити. Як повернулася... місяць, напевно, з хати не виходила, насолоджувалася! Як взагалі люди без рабів живуть?

– Вже й не уявляю, – сміюся. Да вже, мені на цій планеті розуміння годі й шукати.

– Красиво одягаєш його, – повідомляє Айра.

– Мені теж подобається! – радісно посміхаюся, в упор не помічаючи несхвальних ноток.

Молодь тупцює неподалік, Селій з Халіром якось перемовляються недобре, Корнель з бабами нарешті вирішують нас відпустити до однолітків, йдемо по території, розглядаємо. Не хочу, щоб Антер ззаду плентався, притягую за поводок до себе, так що він між мною і Халіром виявляється, бідна Олинка не встигла місце зайняти – прилаштовується з іншого боку від мене, відтіснивши Селія. Яка мила компанія.

– Ну ось, мене на раба проміняли, – сміється Халір. Нікого я не міняла, ти мені просто не потрібен.

– Не звертай на нього уваги, – заявляє руда в синій сукні, – він жодної дівчини не пропускає. Як приїжджає зі своєї демократичної Гіамми, взагалі не приборкати. А ти раба відпустити до решти не хочеш?

І правда, з нами буквально пара рабів йде, але ж не заборонено ж!

– Не хочу, – кажу. – Розважатися він сьогодні не буде. Сьогодні я розважаюсь.

Виходимо до великого критого майданчику, музиканти грають, в нашийниках – мабуть, теж якийсь різновид елітних рабів. Та що ж їм всім так подобається експлуатація людської праці? Що, складно стереосистему поставити? Рознощиків на гравітаторах купити? Ні, потрібно демонструвати, яка кількість рабів утримувати можуть, мабуть, цим багатство обчислюється.

– Хочу танцювати! – вигукує Олінка, схоже, вона в них місцевий авторитет, ну ще б, з огляду на положення татуся. Так дивиться на Антера... Ух, якщо можна з рабами, я й сама з ним увесь вечір танцювати буду!

Ну так, розмріялася. Олінка хапає першого-ліпшого зі своїх друзів, тягне в центр, той не те, щоб дуже задоволений – але не суперечить. Все ж таки як багато залежить від того, в якому середовищі виріс. Мені було б неприємно так запрошувати, все ж таки коли чоловік руку подає... ммм...

Дивлюся на Антера, схоже, для рабів окрема територія виділена, он та сама дівчина Айри ще з якоюсь перешіптується, чомусь здається, ніби розраховують Антера у мене відпросити, шкодують, мабуть, нещасного, при такій-то страшній господині.

Щось я і сама собі такий огидною представлятися починаю. І це тільки початок вечора!

Бачу Корнеля, схоже, він намагається клини під Келлу підбити, корисні зв'язки зміцнити, але, здається, його ненав'язливо відшивають, Корнель помічає мене і з сяючою посмішкою підходить. Навколо нас вже зріділо, багато панянок кавалерів танцювати потягли, Халір взагалі попитом користується, руда дівчина його захопила, ще дві незадоволені залишилися, та й Селій, мабуть, жених завидний. Можна трохи зітхнути.

– Ну як вам, дорога Ямаліто?

– Чудово, – захоплююся, – прекрасний вечір!

– Незвично трохи, напевно? Там, де ви виросли, все по-іншому, ви б потанцювали, вас-то навряд чи хто ризикне запросити. Не прийнято, хоча хочуть, пані Ямаліто, як чоловік вам кажу – ох хочуть...