19.12.

Антер

Майже чекав, що відправить переодягатися, і навіть хотів. Ну а що вона мені скаже? «Йди, перевдягнися, в цьому одязі я буду з тобою розважатися, прикидаючись, що ти вільний, а в раба – в іншому пограємось?» А всеодно прикро, краще б сказала. Уже й сам починаю шкодувати, немов закриваються двері в гарний, бажаний, недосяжний світ, немов прокидаюся від сну. Знав же, що випадати в реальність боляче – ось і не ний тепер.

Стискаю зуби. Ямаліта мовчки йде до гравікару, спиною своєю вузькою дражнить, так і хочеться доторкнутися до перехрестя бретельок на хребті. Танцюватиме там з Селіем та іншими виродками, а тебе до стільця ланцюгом прив'яже, щоб мовчки сидів і ні з ким не зчепився, – щоб дивився і згадував, як це, тримати її за талію, вдихати аромат...

Заткнись, ричу на себе. Хороша тобі господиня дісталася, знає, як без батога твої жили вимотувати. Мовчи й терпи.

Їдемо мовчки, Талі дивиться у вікно, я в інше. Раз здалося, ніби хоче щось сказати, але промовчала. І не треба, я тільки-но налаштувався на майбутнє.

Під'їжджаємо до воріт величезного особняка, розташованого прямо біля моря. Відкриваю Ямаліті двері. Як годиться рабу. Даремно цей одяг надів, дурень. Самому тошно.

Тамалія

Да вже, потрібно було наполягти, щоб перевдягнувся. Я ж тепер весь вечір в себе прийти не зможу, згадуючи.

До біса, агенте Там, це всього лише одяг, викинь дурощі з голови і подумай, що ти можеш зробити. Раптом вийде до мережі вдома підключитися? Якщо у них в клубі вся знать буває, може, списки які є.

Будинок у Ажаллі, матусі чудових діток Свелли та Селія, великий і красивий, але якийсь дуже вже громіздкий, ніби під старовину зроблений. Зате зовнішній простір організовано як в Царусі, видно, один архітектор працював. Краса. Менше, ніж у Корнеля, у того взагалі щось позамежне, але і тут розкіш відчувається. Яке було б приємне завдання, якби не раби! Пожити на теплій планеті, погостювати в прекрасних особняках. Походити на прийоми, потанцювати на вечорах. Он Райтер, наш з Леркою друг-соратник, якось операцію в джунглях зі зміями та павуками проводив, весь покусаний повернувся – медик справлятися не встигав. А у мене ж казка, можна сказати.

Ех, казка моя надута йде позаду, ладно, потім з тобою розмовляти будемо. Аби ніхто не пристав, а решта якось уляжеться. Тільки будь ласка, милий, не показуй свій норов на людях. Хоча, які це, нафіг, люди... Краще вже до змій та павуків.

Ажаллі зустрічає нас – пишна, але красива дама, ще досить молода, з дуже владним обличчям. З нею два чоловіка, ага, напевно, татусі діток, якщо я правильно розумію в місцевих устоях. Один сморчок старий, немов в напівуклоні постійно, очі втомлені, але несподівано м'які. Другий молодший та повніший, здається, я знаю, в кого Селій пішов.

Нашому взаємному захопленню немає меж, вона так давно хотіла познайомитися з новою подругою улюбленої донечки, а я і зовсім в напівнепритомності від того, де мене приймають – коротше кажучі, всі задоволені і щасливі, нарешті-то виходжу в сад з іншого боку будинку, куди винесено веселощі. Денна спека спадає, земля ще віддає накопичене за день тепло, але легкий вечірній вітерець вже приємно освіжає.

– Привіт, Ямаліто! – радісно поспішає назустріч Свелла, чмокає в щоку – не знудило б.

– Як у вас гарно! – розхвалюю захоплено. – Покажеш мені будинок?

Затримка, озирається – братика шукаєш, чи що? Яке щастя, що його тут немає, ну якби був, я б не просила будинок показати.

Одразу ж киває:

– Звичайно, йдемо проведу!

Заводить в великий відкритий хол, згортає наліво:

– Ось тут гостьові кімнати, це якщо захочеться відпочити, підфарбуватися, ну сама розумієш – мало що, – веде рукою уздовж кількох схожих дверей. Підходить до невеличкої драбинці, трохи спускається:

– Тут кімната для покарань. Якщо раб провиниться – можеш користуватися. Зсередини запирається, звукоізоляція повна, ніхто нічого не почує, – відчиняє такі ж ажурні красиві двері, а за нею... Ні, я на це дивитися спокійно не можу, Антер теж якось пересмикується.

– Гаразд, – відмахуюся, – не уявляю, що він таке може зробити, щоб мені знадобилося його прямо тут карати. Вже якось до будинку дотерплю.

– Та я теж не уявляю, – знизує плечима. – Але деякі користуються.

Ну так, наша улюблена подружка Олінка явно не дотерпить.

Розповідає мені, що де, хвилин двадцять на екскурсію витрачаємо. Виводить в один з внутрішніх дворів. Треба ж, там вольєри шикарні, а в них – величезні кішки, на кшатлт тих, що у Корнеля. Якось мені навіть ніяково стає.

– Лео-пуми, ти напевно знаєш, остання таринська мода, – розповідає. – Їх десь завезли... не пам'ятаю назви планети. Люті тварини, але чиповані. Вони в нас поки недавно, побоюємося при гостях випускати, треба щоб постійно хтось стежив і контролював, в разі чого – на пульт натискав. Відучити нападати.

Посміхається так своїм кішкам... людям так не посміхається. Переводжу погляд на Антера, в очах відгомони жаху.

Нарешті, повертаємося до гостей, назустріч Селій з ще одним хлопцем виходять.

– О, а ось і братик, – посміхається Свелла. – А це Халір, друг його, у них спільний бізнес на Гіаммі, Халір взагалі останнім часом рідко на Тарині з’являється. Так що пощастило тобі.

Да вже, щастя повні штани.

Втім, у порівнянні з Селіем – хлопець чарівний, високий і стрункий, посмішка приємна – все б добре, якби не рабиня на ланцюгу. Молоденька зовсім, дивитися неможливо.

Вітаюся, спілкуюся, Селій на Антера поглядає.

– Ти сьогодні песика на поводок посадила? – цікавиться. – Що це твій раб знову не вітається?

– Антер сьогодні не повинен ні з ким, крім мене, розмовляти, – повідомляю.

– Чого це? – питає підозріло Селій.

– А ось закортіло мені так.

Селій кидає погляд на Антера, я поспішаю до інших гостей. Когось пам'ятаю, когось ні, народу багато, деякі Антера впізнають – мабуть, з Амірою знайомі. Слава богам, що вона сама не приперлася. Корнеля з Олинкою теж поки не видно.