15.11.

– Зате в міжособистісних відносинах провідна роль за чоловіком, – посміхаюся, поглядаючи на Селія. Ось не збиралася ж кокетувати, але він так підбадьорюється відразу. – Вони залицяються, і руку й серце пропонуюсь...

– Чоловіки? – дивується Свелла. – Так поки від них дочекаєшся, постарішаєш.

Згода, від ваших місцевих, точно. Вони ж у вас вироджуються давно.

– Слухай, а тут що, і пропозицію жінки роблять? – не стримуюсь.

– Звичайно, – відповідає з подивом. – А як ти думала?

– Я не знала, – сміюся, полегшення яке. Без мене мене не одружать. Селій набирається сміливості, кладе руку на мою, помічаю погляд Антера. Хочу прибрати, але потрібно довести розмову до кінця.

– І рабства там немає, – додаю, повертаючись до теми матріархату.

– Як немає? – ще більше дивується Свелла. Та ви тут взагалі вже сидите, як в каструлі по-під накривкою. Нічого, крім свого занюханого Тарину, не бачите і знати не хочете!

– А хто ж у них все робить? – встряє в розмову Селій. Треба ж, голос подав.

– У них техніка дуже розвинена, нам і не снилося. Всю домашню роботу, майже всі функції виконує. Більшість винаходів, включаючи медкабіну, універсальний комбайн і прибиральника – звідти, дівчата не люблять побутовими проблемами морочитися, тому там розробляється техніка, яка життя полегшує, такими темпами, що Галактиці не наздогнати.

Ненав'язливо забираю руку з руки Селія, нібито волосся поправити, кладу по-іншому, так, щоб при всьому бажанні не зміг доторкнутися. Спираю лікоть на стіл, звішую кисть з боку Антера.

Намагаюся дізнатися ще щось про Глав або представницю, але співрозмовникам більше нічого не відомо, схоже. Відчуваю ледь вловиме, ніби випадкове торкання пальців Антера до своїх. Як шкода, що не можу доторкнутися до тебе відкрито...

Щоб не акцентуватися на розпитах, продовжую розповідати про інші планети. Торкнися ще раз. Будь ласка.

Чортові правила. Не можна ж...

Кидаю погляд на гарний настінний годинник:

– Ого, часу-то! Мені вже додому пора, у мене ж на сьогодні ще купа справ запланована.

Піднімаюся, вислуховую запрошення залишитися, відмовляюся.

– Ну, поїхали, – каже Свелла. – Ми тебе завеземо.

– Та я пішки.

– Ти що, далеко ж!

Дивлюся на Антера, знову йому в ногах сидіти, але на вулиці дощ накрапує... чи гравікар викликати?

– Не переживайте, свою машину викличу, зараз під'їде, не хочу вас обтяжувати.

– Ямаліто! – докірливо хитає головою Свелла. – Ми ж тебе запросили, про яке обтяження ти кажеш, як це ми тебе додому не відвеземо?

Ну ось, ще образяться... Гаразд, вибач, мій хороший.

Здаємо чіпи, з радістю знімаю стрічку нашийника.

– Можеш собі залишити, – посміхається Свелла. Викидаю в утилізатор.

Все ж таки Селій скотина. Дрібнопакосна погань. Біля машини раптом запитує:

– А що це твій раб тобі як годиться двері не тримає?

Коли сюди їхали, тебе це не бентежило, козел.

– Ну це ж ваша машина, – тисну плечима. – У моїй-то тримає.

– Не страшно, хай все робить як належить, – повідомляє мстиво.

Хочу сказати, що переживу, але як назле бачу: в гравікарі, який тільки-но прибув, раб виходить першим, на колінах відчиняє двері. Як годиться, ага. Хоч бруд, хоч дощ. І ще в одному. Ідіотські устої... Мовчу, Антер і сам вже все зрозумів, опускається на коліна, тримає двері, Ну так, і тебе, скотину, доведеться пропускати, я зрозуміла. Коли Свелла вже всередині, братик раптом зупиняється і нібито галантно пропускає мене:

– Ямаліто, дорога, проходь, будь ласка, ти перша.

І я здогадуюсь, що він задумав, от тільки не знаю, як запобігти. Заходжу. Ну не сідати ж мені на місце Аніти, вона завжди поруч зі Свеллою їздить. Сідаю туди, де сиділа, але Селій просить посунутися, намагаюся запропонувати йому перелізти, відмовляється, мовляв, що це він буде перелазити через мене, чого це я? Свята невинність... Доводиться зціпивши зуби просунутися до дальнього вікна, Селій збоку підпихає, вмощується поруч, перегороджуючи копитами прохід, бідний Антер ледь втискається.

– Пропусти раба до мене, – кажу.

– Нехай сидить, буде тобі заважати, – відповідає, ледве либу стримує.

– Хочу, щоб він зі мною сидів, – наполягаю.

– Мені не заважає, – повідомляє Селій, – не переживай.

Присувається ближче. Зараз знудить. Розумію, що якщо накажу Антеру перелазити, то Селій зробить все, щоб бути вдареним. Козел. Мовчу.