11.11.

Тамалія

– За що? – дивуюся. – За посмішку?

– Та яка тобі різниця? – знизує плечима Свелла. – Вільний хоче, щоб раб вибачився, раб вибачається.

– Але якось це... неправильно, – суперечу. Не хочу я, щоб Антер перед цим хлищем принижувався! Хоча можу собі уявити цю посмішку. Так, рідний, Селій розуміє, що і в підметки тобі не годиться, ось і казиться. Дідько, ну чому я постійно повинна вирішувати, чи зашкодити Антеру, чи відкрити своє справжнє ставлення!

– А нічого на панів неправильно дивитися! – заявляє, урод.

– Клич своїх рабів, нехай вони вибачаються, – пручаюсь. Хто кого, називається.

– Вони не сміють ні на кого так дивитися! – гне своє.

– Селію, Ямаліта зараз образиться і більше з тобою зустрічатися не схоче, – розважливо зауважує Свелла.

– Через раба? – дивується.

– Ну ви як діти малі! – обурюється Свелла.

– Поруч з собою посадила, потурає, – ниє Селій. Теж мені мужик. – Він що в тебе, постільний?

– Селій! – обриває Свелла. – Ти не забув про пристойності? Ямаліта ж твоїх рабинь не перераховує. Це її особиста справа, як вона рабом користується.

Начебто й заступилася, а таке відчуття, що тільки зверху ще обгидила. Та вона ж на боці брата, раптом розумію. Просто вона жінка, їй вести належить, у неї домінуюче становище, та ще й господиню привітну зображує. Ну що ось мені заважало попросити Антера вибачитися?

Та ні за що! Тільки в самому крайньому випадку. Пішли вони всі...

У цей час чоловік якийсь, з панів, направляється до рабині-барменці, якось грубо хапає її, і я поспішаю тему перевести:

– Дивись, – показую головою, – до вашої рабині пристають. Це хіба не заборонено?

Свелла озирається, знизує плечима:

– А, до цих можна. Вони для того тут і стоять.

Миле містечко. Щось мені додому відразу захотілося. Чи давно ти, паршивка, скаржилася, нібито не можеш на чоловіків дивитись?

– Знаєш, – тягну задумливо. – Ось ми з тобою на реабілітацію ходимо... А їй як?

– Так вона ж рабиня, – щиро повідомляє Свелла.

Так. І як же я не подумала.

Що тут скажеш? Адже не дійде.

– То про що ми говорили? – намагається перевести тему подруженька. Лерко, де ти, моя хороша? Я з цими дівками збожеволію! Як же з ними дружити, вони не те, що спину не прикриють...

– Про Аміру, – згадую, Антер здригається, і я під столом торкаюся ногою його ноги. Спокійно, милий, прости, але ми дійсно на цьому зупинилися, а мені ще дещо з'ясувати потрібно. І відразу ж додому.

– Так я тобі вже казала, вона сюди майже і не заходить.

– А хто ще буває? – направляю розмову.

– Так всі майже... – замислюється. Селій сердито сопе, але мовчить. І добре. – Навіть Мантіро якось заходила.

Насторожуюсь, пощастило, однак.

– А хто це? – морщу лоба.

– Ти хіба не знаєш? Представниця Тарина в Альянсі. Сестра пана Корнеля.

Вау! Ось так інфа, хоч не дарма день пройшов.

– Рідна? – питаю.

– Зведена якась. Там у них чорт ногу зломить, вона і йому сестра, і його дружині покійній, двоюрідна здається.

– І що, часто тут буває?

– Та куди там, пару раз – і то щастя, відразу, знаєш, скільки відвідувачів додалося?

– А Три Глави? – цікавлюся наївно.

– Ну... – трохи розводить руками, – вони теж мають офіційне запрошення, відкрите і безстрокове. Тільки приходили, здається, лише на відкриття... По-моєму, Глава «Мечоносця» тоді ще інша була.

Зосереджуюся, щоб нічого не забути. Ага, значить, все-таки приходили, значить, є такі особистості.

– А чому вони ніде не бувають? – цікавлюся.

– Ну Ямаліто, ну чесно, – з деяким роздратуванням відповідає Свелла. – Була б ти місцева, я б вирішила, що просто дурна. Але інопланетянці можна пробачити... У них знаєш, який захист? Якщо Три Глави похитнуться, полетить весь уклад нашої планети. Знаєш, скільки на нас зуби точать і хочуть тут все розвалити, зробити такий же патріархальний морок, як і на інших планетах Земного Альянсу?!

Знаю! І одна їх затята прихильниця сидить перед тобою – сама готова все тут нафіг розвалити! Мовчу, посміхаюся:

– Тобі потрібно злітати на Матінку.

– Куди? – хмуриться.

– Планета така. Там теж матріархат, але зовсім на ваш не схожий. Вірніше, я навіть не знаю, як правильно їх уклад назвати, у них жінки не домінують над чоловіками, просто за ними право останнього голосу, прийняття рішень. Це щоб не силою вирішувати, а... ніжністю.

Переглядаються, явно не розуміють, про що я. Зате чую тихий видих Антера. Але не дивлюся на нього, щоб не привертати уваги.