Молбр

Після вежі Ходок пішов до річки, до нового цвинтарю з десяти могил. Померлих від кам'янки, щоб не накликати біди, поховали за селищем, біля старої верби, на узбережжі Цапки. Під широким стовбуром тягнувся короткий ряд маленьких металевих кілець із трикутниками та іменними табличками всередині, що слугували місцевим надгробками. Їх надсилали з маєтку пана Менга і безплатно поширювали по всім його володіннях.
Для Ходока було дикістю заривати тіла в землю, а не спалювати їх, як на його батьківщині, і розвіювати прах у запустілому колодязі чи обмазувати їм обличчя перед боєм, але він змирився з місцевими звичаями, як і з багатьма іншими.
Ходок присів біля могилки Вінх і тієї ж миті відчув вітерець від того, що над ним пролетів якийсь предмет. Смаглявий шкереберть відскочив праворуч, швидко схопився на ноги, відскочив на крок назад, ухиляючись від нового важкого удару.
Перед ним, тримаючись обома руками за держак дерев'яної лопати, стояв Молбр, молодший здоровань старости. Кряжистий, з носом картоплею, в його вузьких маленьких очах вирувала лють.
Здоровань заричав, протяжно замахнувся, однак, його рик згас, а удар не стався. Блискавичний випад правою Ходока припав дітлаху у верх живота, в сонячне сплетіння. Противник похитнувся, захрипів, але лопату не впустив, і на землю не повалився. Тоді Ходок завдав йому ще з дюжину ударів. Молбр приймав їх смикаючись, як тренувальний мішок із піском, які легіонери на батьківщині чанара використовували, вправляючись у рукопашному бою. Він низько і коротко стогнав, здригаючись ніби від гикавки.
Прийнявши серію із завзятістю гідною гідних Молбр нарешті провів власний удар. Він влучив у укріплене райшем червоної кістки плече Ходока, але той виявив не меншу стійкість, ніж сам здоровань. Лопата затріщала, по її поверхні полізли тріщини.
Ще дюжина ударів. Печінка, живіт, ребра, знову печінка, нирки, пах, ребра, пах, печінка...
Молбр відступив, захрипів сильніше, ніж раніше. Він підхопив задишку, але був міцний, міцний як віра некостей у чорно-біло-чорний світ під їхнім патронатом.
"А-а-а-а-а-а-а-а!" - закричав здоровань, жбурнувши лопату вбік і кидаючись на Ходока з кулаками. Смаглявий сам не зрозумів, як пропустив важкий удар правою, але він його пропустив. У голові пролунав глухий дзвін, ніби вдарили по ньому велетенським молотом. Срібна мошкара перед очима почала викреслювати розчерки на поверхні осіннього пейзажу.
"За танцем танець, ноги бережи!" - кричала Вінх витанцьовуючи на святі Нового року. Чомусь він це згадав. А потім послідував другий удар. Він припав теж у голову, у ліве вухо. Голена голова Ходока майже не здригнулася, але ось він сам засумнівався у вдалому результаті бійки. Однак, бійка була саме тим місце, де сумніви потрібні найменше. Відчувши ініціативу, здоровань посміхнувся й одразу ж кістлява рука чанара впилася в його посмішку, вибивши один із передніх зубів. Той вліз Ходоку під шкіру, а темну руку залила не менш темна кров. Здоровань закрив мокрий рот руками, глухо заревів.
Ходок ударив носком чобота в товсте коліно Молбра, а коли нога в того підкосилася і закрите руками обличчя опинилося на рівні грудей, смаглявий ударив у нього ліктем.
"Гдаюсь", - бурмотів здоровань витримавши удар. Крізь його пальці тягнулися червоні нитки крові, що пузирилися, перемішавшись зі слиною.
Ходок відступив. Стояв мовчки, уважно дивився на здорованя, який сопів і хрюкав. Перед очима продовжувала танцювати срібна мошкара.
Його вчили не вірити словам. Вчили тому, що бій припиняється тільки коли Багатоногий супротивника примкнув до його, власного, кокона. Але сільський дурник навряд чи був тим справжнім ворогом, а тому Ходок поцікавився:
— Ти через Вінх?
Здоровань кивнув.
— Вона померла, якщо ти не помітив, — стискаючи до хрускоту кулак із встромленим у нього зубом, зло промовив Ходок. — Ти зараз стоїш на її могилі Молбр, зійди з неї, прояви повагу.
Молбра почуте зачепило, а слова подіяли на нього точно наказ. Він, не пам'ятаючи себе, підхопився, голова запаморочилася, і він, хитаючись і намагаючись вхопитися за повітря, проробив десяток кроків, а потім звалився товстою пикою точно у вируючі води Цапки.
— Гарза, — впустив чанар і покрокував до тіла тупоголового односельця.
"...вживати воду заборонено" — промайнуло в нього в голові, коли він тягнув за ногу молодшенького. Ходок знову вилаявся. А потім ще, і ще, і ще, і ще.