Частина третя — Правда. Розділ третій — Покидьки.

Розділ ІІІ. Покидьки

Коли хтось запитає, якою ж є роль всіх потойбічних створінь у нашому світі, то і вони самі не зуміли би того точно описати. Лісовик би сказав, що він тут для охорони лісу і всього живого — не дивно, адже це одне з його завдань, але ж повинно бути щось іще. До того ж сам Кузьма не раз вдавався до жорстоких дій по відношенню до людей. Щось, що добре для одних, для інших може бути катастрофою. Русалки, наприклад, майже не мали жалості до живих — вони лякали і замучували для розваги.

Котрі душі входили одразу в небуття, а які залишалися блукати? Важко сказати. Ситуації бувають дуже різні, як от у Рі з Орестом сталося. Єдиним відомим у цій загадці було те, що ролі після смерті все ж роздавалися не випадково.

Русалками зазвичай ставали дівчата дуже добрі і лагідні за життя. Молодиці, які не зуміли захистити себе тоді, і яких ніхто не захистив. Зазвичай із відкритою і по-дитячому простою натурою, ставали вони тут холоднокровними й жорстокими вбивцями.

Водяник — це потопельник, але не смерть відіграє тут важливу роль, як і в інших випадках. Діло в страху чи то неспроможності нести відповідальність за власні вчинки. Якщо тоді чоловік мав у голові лише гуляння, музиків та чарку, то, можливо, стане «батьком» для водяних створінь.

Нявки то зазвичай дівчата дуже незвичайні, артистки: ті, які вбачали набагато більше в простих речах, ніж інші. Вміли створювати щось з нічого і поринали в глибокі роздуми. Помирали вони часто від туги або самотності.

Лісовиками ставали дуже рідко. Мало їх, але могутністю і мудрістю перевершити такого важко. Люди в середньому віці, міцні духом, нерідко важливі в політиці чи в соціальному житті персони. Вони були лідерами та наставниками, часто першопроходцями і революціоністами. Такий чоловік міг стати лісовиком, коли помирав від наглої і зазвичай жорстокої смерті, не довівши своїх справ до кінця.

Мари — це молоді жінки і дівчата, які за життя встигли проявитися в ролі опікунки чи наставниці. Часто холодні, закриті емоційно і навіть трохи жорстокі. Присвячували своє життя якійсь праці чи ролі, робили все, аби відповідати вимогам. Помирали зазвичай від важких хвороб. Переважно вони не любились із водяниками.

Перелесником міг стати молодий хлопець або чоловік, який так і не зумів подарувати комусь щирої любові, а вмів лише брати. Це були нетолкові сини, котрі розтринькували батьківські статки; хлопці, що дівчат зводили. Смерть їм завдавали інші від образи чи то гніву: чоловік коханки, батько покинутої дівчини. Деяких і ображені жінки могли отруїти, а дехто життям за борги «розплачувався».

Так воно і крутилося, в кожного були свої погляди на вбивства. Хтось міг згубити людину без бажання, та з потреби, як от лісовики, коли хтось нищив їхні землі. Але всі без винятку вбивали чи зводили з розуму. Хтось робив це від туги, хтось від відчуття нескінченності часу і неспокою в душі, дехто від злості чи для розваги.

Марі з Орестом іще не перетнули цього кордону, але тепер вони були частиною того світу — внутрішні зміни прийшли і в їхні душі. Що цікаво: не можна сказати, що вони стали «іншими», бо й далі були собою, а можливо, навіть найбільш чистими проявами власного «я», ніж коли-небудь до того.

Рі хотіла залишилася на самоті після тієї пам’ятної ночі біля озера. Вона закарбувала в голові рух кожного нерва на обличчі Ореста, тон голосу, погляд і слова: «Рі, ми прокляли одне одного». Вони були сказані спокійно. Разом з тим дівчина відчула нотки розчарування і зневіри. Вона знала, що це не витвір уяви, що саме так Ор почувається, бо і сама проходила через це. Марія здогадувалась, уже перед тим, як хлопець вимовив істину, теж збагнула. Зараз дівчині зовсім не хотілося його бачити.

— Я піду кудись, не можу нікого слухати, — пояснювала вона вже в печері Сашка, де зосталися тільки вони з Ором, перелесником і нявкою.

— Так, гарна ідея, люба, — підтримала Іванка.

— Куди ти підеш? — Орест теж все розумів, та трохи переймався. Він і сам потребував відпочинку навіть від присутності Рі, але хотів знати, коли вони знову зустрінуться, і чи зустрінуться взагалі.

Сашко сидів у своєму лігві якомога далі від усіх. Він не забивав собі голову почуттями інших, лише бурмотів під носа щось про ті шепоти і роль Марі. Перелесника більше цікавила розгадка того, що ці двоє тут роблять, і яке їхнє місце на загальній картині. Дівчина точно мала могутню силу всередині, а Орест взагалі став другим провідником між шепотами та людьми, що раніше ніколи не ставалося. Може, це кінець самого Сашка? Раптом Ор прийшов на його місце?

Словом, перелесник мав свої клопоти в голові і зовсім не вдавав, що його обходять ті розмови.

— Цікаво, як ти перенеслась? Як це відчувалося? Шо то таке взагалі? — не вгамовувався він.

— Якщо ти зараз же не відчепишся від мене зі своїми запитаннями, то нам всім буде  непереливки! — із наповненим злістю поглядом і холодним голосом попередила Рі.

— Куди ти підеш? — повторив Орест, не зважаючи на невдоволення.

— Не твоє діло, — все ще розгнівана.

— Мені треба знати, чи чекати на тебе. Чи взагалі ми ще відізвемось одне до одного. Так що, Рі, — це моє діло.

— Чекати, відізвемося, куди іду — не знаю.

Вона розвернулася спиною, аби не дивитися на нього зовсім. Обоє розуміли, що ніхто не винен в тому, що сталося, але розуміння то одне, а відчуття — зовсім інше.