Частина третя — Правда. Розділ другий — Предки.

Розділ ІІ . Предки

Коли Орест випустив дівчину з обіймів, решта все ще стояла нерухомо, придивляючись до новеньких.

— Я казала, що ти теж тут — ніхто не вірив, — не зводячи сірих очей з обличчя хлопця почала Рі.

— Але я тут, — він усміхнувся так, як робив це завжди: м’яко і по-доброму, дуже по-справжньому.

Нявка аж ахнула.

Весь день Орест з Марі тоді пересиділи разом з перелесником у його хованці. Чомусь обом більше подобалося товариство Сашка. Того ніхто не зрозумів, навіть вони самі, але пізніше виявилося, що рішення таки було хорошим.

— Я тут люблю бувати, — почав Сашко. — Тут тихо і спокійно, деякі кажуть, шо пустота нагадує мені про те, що я сам пустий і холодний, але ж чи насправді тут пусто?

— Я думаю, що ні, — обізвався першим Ор. — Тут щось є, — та юнак, на відміну від господаря, відчував зовсім не радість, а скоріше занепокоєння. — Як ти вибрав це місце?

— Ви справді дуже дивні, іноді мене аж перевертає від того, що вам все треба пояснювати.

— Перестань, — Рі знала, що спрацює на перелесника. — Так чи так хтось мусить нам все розказати, а ми тут посидимо якийсь час, тож чому би це не ти був тим, хто нам все пояснить?

— Цікава з тебе особина, Рі, — засміявся Сашко. — Вважаєш, я такий самозакоханий, як вдаю?

Дівчину те здивувало, адже вона була впевнена, що повністю розкусила цей горішок. Орест же зовсім не цікавився такими іграми — він любив, щоб все було чітко і зрозуміло, коли речі називають своїми іменами.

— Слухайте, будете собі вирішувати хто і що тут зі себе представляє потім. Сашко, перестань бавитись і розказуй, шо знаєш.

Марія заслухалася в той впевнений голос, тепер і рішучість Ора збила її з пантелику. Врешті вона зрозуміла, що присутність хлопців принесе їй не менше користі, аніж мудрі слова Кузьми чи Христини. Тут дівчина відкрила для себе те, чому саме так хотіла залишитися з перелесником — сьогодні, завдяки їхньому тандемові з Орестом, Рі врешті зрозуміла щось дуже цікаве. Ще тоді, коли всі разом вирішували, що ж робити далі, посеред різних голосів чітко вирізнялися слова Сашка, він, здається, розумів найбільше. Орест тримався сторони перелесника, погоджувався з його поглядами і все намагався спрямувати увагу решти на те, що говорить хлопець. Спочатку думку про те, що саме перелесник їм потрібен, Рі не хотіла допустити до свого розуму. Вона вважала Сашка не вартим того: думала, що то лише закохане в собі хлопчисько, і трималася того першого враження, як репляк. От чого ці двоє навчили її сьогодні — не можна описати когось одним словом, проявом чи рисою. В кожному сидить стільки різних сторін, що запаковувати все те в якісь рамки було би дуже дурним вчинком.

— Ніхто з нас не обирає куди іти, — Сашко невимушено продовжив розмову. — Ми просто знаємо чи відчуваємо — важко сказати. Я тут був завжди.

— Ти один з перших? — почала здогадуватися Рі.

— Так, спочатку був Кузьма, потім я, а одразу після того Христина, ну і далі всі інші.

Орест знову відчув той холодний вітер на потилиці, і йому стало ніяково. Інші ніби того не помічали, але юнаку було все важче всидіти на місці. Головний біль вдарив сильно, і підсвідомо Ор зрозумів, що щось пробувало йому зашкодити. Щось тут відбувалося.

— Сашко, кажи правду! — раптом перервав Орест розмову, а голос став іще жорсткішим.

Марі не розуміла, що тут відбувається, але перелесник, не здивований зовсім, лише продовжив:

— Я знав! — він не приховував радості. — Я знав, що ми з тобою такі ж самі! — підійшов до Ореста і торкнувся змученої голови. — Це боляче, я знаю. Так завжди, але це мине. Потерпи, друже.

— Ей, ей! Шо з ним таке? — дівчина кинулася до них, та Сашко відштовхнув.

— Вибач, Рі, але ти лише заважатимеш. Все буде добре, не хвилюйся — зараз все мине.

Марія дивилася на нього зла, як змія; іскри вилітали з-під тих брів, але підходити вона таки не стала. Щастя, що за мить Ор заспокоївся, він іще хвилю посидів з опущеною головою, але на обличчі вже зовсім не було тієї муки. Перелесник підняв Орестове обличчя, аби подивитись у блакитні очі, і тихим голосом запитав:

— Все?

— Все, — рішуче відповів він і кинувся в обійми Рі.

Сашко не розумів того пориву любові, тому і не подумав, що може якось заважати. Він не став чекати чи відходити кудись на бік, як би це зробив хтось із живих.

— Щось бачив? — одразу запитав перелесник.

— Так, стоп! — відізвалася Рі. — Зараз ви обоє розкажете мені, шо це за чортівня тут відбувається! Та шоб вам обом повилазило! Я думала, він вже все, — провчала їх дівчина і при тім впевнено розмахувала руками. — Я не стерплю цього більше! Розказуйте!

Сашко хотів якнайшвидше розпитати друга про деталі, бо до того він був єдиним вісником тут, і ніхто не розумів перелесника так, як зараз міг зрозуміти Орест. Разом з тим щось у словах чи голосі Рі зупинило той порив: чомусь хлопець розумів, що безпечніше йому буде не гнівити її іще більше.

— Орест мав рацію, він відчував це з самого початку — ми тут не самі. Не знаю, що то, але я називаю це голосами. Вони приходять інколи, і лише я то чую, як все виглядає — ти сама бачила.