Частина друга — Доля. Розділ другий — Дівчина у смутку.

Розділ ІІ. Дівчина у смутку

Сонце повільно сідало за горизонт, а маленька кімнатка Рі наповнювалася теплим мороком, що змішувався із помаранчевим світлом свічок. Остап проводив вихідні з родиною, а Христя засиджувалася в бібліотеці, тож Марі залишилася наодинці із собою.

Купи книг, які лежали на полицях і підлозі, займали одну третю її лігва. Рі неохайно роздяглася: сірий плащ першим полетів у сторону старої дерев'яної тумби, решта одягу спочила на підлозі. Дівчина вмостилася на широкому ліжку і втопила обличчя в подушку. Невеличка кімната з одним вікном була для неї домом упродовж останнього року. Окрім ліжка, тут є важка тумба, полиці якої слугували за шафу; у правому кутку біля дверей стоїть стіл з одним стільцем. На столі — книги.

Житло в університеті було скромним, але дівчина вміла подбати про себе, знала, чого потребує, і вже за кілька тижнів влаштувала власне гніздечко. Остап не любив сюди приходити, бо йому здавалося, що от-от у маленькому приміщенні забракне повітря. Христя називала Марі неохайною, а та лише відповідала, що її печера виглядає ідеально для неї.

Марія справді вважала це місце своїм маленьким домом. Це вперше вона змогла влаштувати все сама від початку і до кінця — тут було так, як її душа того забажала. В такі вечори, як сьогодні, лежачи посеред своїх скарбів, дівчина тішилася теплим відчуттям свободи і прийняття. В таких роздумах Рі плавала спокійно і тихо, поки не потрапляла туди — в місце, яке мало би манити, а проте — віддаляло. Мало би навіювати солодку ностальгію, а відчувався всього-на-всього холод і пустка. Так, лежачи у своєму лігві і радіючи тому, якою вільною вона себе почуває в цих чотирьох стінах, її думки завжди повертали в той темний бік. В Сорокатисячному Марія мала колись свій справжній перший дім.

Їхній будинок вцілів, але Зоря з Максимом одразу ж після перемоги вирішили продати його, що цілком зрозуміло. Рі хотіла туди, щось її притягувало. Декілька разів вона намагалася: проходила знайомі вулички, але в останній момент вагалась і поверталася назад. Це тупо — думала дівчина і картала себе за слабкість, проте вдіяти нічого не могла. Рі не розуміла, чому так сильно хочеться туди піти. Якщо це так важко, страшно і боляче — то чому би просто не забути про цю затію? Без сенсу. Зла на себе, а водночас засмучена, провалилася вона у важкий сон.

Орест повернувся з канікул швидше, ніж очікував. Марі зраділа — вона вже скучила за старим товариством, веселими розмовами і сміхом.

— То ти сама тут?

— Ніби з Христею, але сам знаєш, яка вона буває.

На згадку про нерозділене кохання, хлопець трохи спохмурнів.

— Можна сказати, що сама, — швиденько додала Рі, помітивши зміну на обличчі друга. — А ти шо робив?

— Та таке, як дома. Трохи по хазяйстві помагав, але багато говорив з Василем. Це мій брат і перший порадник. А ще подивися, шо я привіз.

Хлопець спустив з плеча торбу і обережно поставив її на землю. Зануривши руку всередину і понишпоривши довшу хвилю, Орест дістав маленьку книгу. Обкладинка була брудна, розірвана в кількох місцях. Подарунок Рі заінтригував. Назви вона не змогла прочитати, та після кількох речень скрикнула зі захопленням, а згодом і розчулилась.

Збірка старих казок, яку ще мама читала Орестові в дитинстві, лежала на горищі. Василь вирішив, що час навести порядки вдома і безжально скидав згори все, що вважав непотрібним. Ор стояв внизу і збирав старі скарби до мішка. Маленька книжечка впала під ноги хлопцеві, і той не стримався — підняв, покрутив у руках, прочитав кілька перших сторінок. Після дитячих спогадів думки навіяли образ Рі — вона обожнювала такі речі.

— Шо таке? — трохи здивувався Ор з такої бурхливої реакції, Марі ніби от-от мала заплакати. — Це книга моєї мами: викидати було шкода, а нікого іншого вона би не зацікавила, — пояснював юнак.

— Вибач, просто тут мої дитячі спогади.

— Я теж любив їх. Ну, Рі, перестань, чого плачеш?

— Не знаю, просто, так вийшло, — дівчина поспішно витерла кілька сльозинок.

— Інколи я не встигаю за твоїми емоціями — почухав потилицю Ор і знову закинув торбу на плечі.

— Я теж не встигаю.

Вир навчання приніс із собою нові переживання. Орест, заклопотаний наукою, лікував розбите серце активною діяльністю в університеті. Він був здібний і легко зав’язував контакти з професорами, тож швидко став улюбленцем, про якого говорять «має гарні перспективи». Христя віддалилася від хлопців із зрозумілих причин і тепер трималася тільки товариства Марі.

Життя котилося далі, всі потроху верталися до власних переживань і турбот. Рі, однак, не могла відпустити нав’язливу думку — їй треба піти додому. Чомусь це було дуже важливо, вона старалася не думати про те і забити собі голову чимось іншим. Бігала тоді частіше, намагалася постійно проводити час із кимось, зголошувалася до додаткових праць. Вечорами, однак, залишаючись наодинці, дівчина поверталася думками до того місця і до тих часів. Вона гнівалася сама на себе, на свою вперту вдачу: чому не можна було просто забути?

Інколи Марія не могла сама собі дати раду, бо її емоції і думки не слухали голос розуму. Впродовж дня до голови приходили різні образи з дитинства, але вона прагнула все те викинути. Мучилася так Рі декілька тижнів, та врешті-решт не витримала. Все ж, якщо її внутрішній голос підказує, що так треба зробити — то нічого вже не вдієш.