- Ознайомчий фрагмент -

«Землі пращурів моїх»

Лідія Аніщенко

Передмова

Моєю метою не було яскраве зображення життя тих часів, про це ви можете знайти більш детальну та професійно викладену інформацію у підручнику з історії. Більш за все мене цікавила надзвичайна гармонія людини та Природи, якою було насичене життя Старого світу. Тема Природи та її особливого існування завжди була дотичною до мене. Ця книга повинна була стати нотою суму за тими часами, коли люди набагато краще розуміли сутність найвеличнішого їх дарунку – Землі.

Болюча (а для когось надокучлива) тема екології? Не думаю. Скоріше натяк на майбутні наслідки та втрачені можливості. Довічна боротьба Добра і Зла? Безумовно. Від вживаності цієї багатогранної теми вона не перестала бути актуальною. Пригоди, через які проходять герої, дуже щільно торкаються питання Світла та Темряви, а також їх взаємодії.

Найбільшим задоволенням для мене стало зображення персонажів, яких у літературі з міфології називають «нижчими ду̀хами». Окреслювати їх риси, будувати тіло та душу клітинку за клітинкою — було справжньою авторською насолодою. Сподіваюся, що ви побачите їх так само яскраво, як побачила їх я.

Автор

Землі пращурів моїх

Моїм одвічним друзям присвячую:
деревам, книгам і тваринам.

                            Легенда Старого Світу

«Побачила богиня Лада дивний сон, що Світове дерево, сонцем осяяне, віти свої до неба тягне, і спускається з небес пташка, голубка білосніжна. На віти дерева сідає, з чого б гніздо змайструвати думає. Побачила вона гілку Старого світу, де прадавні боги царюють, схопила її дзьобом і зламала. І прийшов у той світ морок…

Прокинулася богиня Лада, і розповіла сон цей дивний батькові своєму, всемогутньому Роду. І промовив батько Род, брови насупивши: «Маємо врятувати світ наш від долі майбутньої, заради предків та нащадків наших».

І скликав Род усіх богів, усіх квітів золотих на гілці Старого Світу, на раду таємну: Макош-матінку, Перуна-сміливця, Чура відважного, Дажбога життєдайного, Сварога могутнього… І скликав також він володарів духів нижчих: Лісовика охоронця, Водяника наглядача, Домовика господаря, а також, найстарших духів гірських та болотяних. І промовив Род, творець Землі слов’янської: «Загрожує світові нашому страшна загибель. Надійде сила велика, могутня та світла, але протилежна нашій силі. І збудує вона храм свій на руїнах нашого. І зацарює на землях нащадків на довгі віки».

Злякалися боги непереможні, боги мудрі та всесильні, скривив жах безкрайній обличчя їх прекрасні. «Що ж робити, батьку? Вкажи дорогу нам і підемо ми нею не вагаючись» — промовили вони.

І сказав тоді Род, батько Світів: «Діти боги мої, візьміться міцно за руки, бо тільки силою нашої єдності переможемо ми. Станьте колом великим і безперервним, як нитка життя нашого, а ви, земний народе, маленьким колом, всередині. І повторюйте за мною слова закляття, що навіки змінить долю світу нашого».

Взялися за руки боги величні, боги мудрі та всесильні, і відлетіли у простір небесний слова закляття могутнього. Захиталося Дерево життя, немов від вітру, і вкрилася гілка Старого Світу сріблястим сяєвом. Взялися за руки духи-істоти, землі охоронці та господарі, і вкрилася гілка Світу золотим сяєвом. І зникла вона з очей, але не загинула. Відтоді, не торкалися гілки тієї вітри Всесвітнього Часу і залишився Старий світ таким, як і був. Назавжди. І правили у ньому древні боги, мудрі та справедливі, духи-істоти, суворі та милостиві, і люди жили в ньому у єднанні з Природою неподільно ».

Книга перша

Темний Палац

«Із щастя та горя скувалася доля».

                Народне прислів’я

Глава 1

Прямуючи вузькою стежкою вздовж поля, Святослав ще раз озирнувся: похмурий цвинтар, з його закляклими високими хрестами, залишився позаду. Поодинокі групи родичів та знайомих все ще стояли біля могили, хто плачучи, хто перемовляючись. Здається, хтось покликав його, але хлопець лише прискорив кроки, підкидаючи ногою камінці. Очі, немов розжарену полум’ям піч, випалювали важкі пекучі сльози. Він не хотів, щоб їх хтось бачив.