"КАЗКОВИЙ СВІТ ГНОМИКА ДЖЕМА "

                   ВОЛШЕБНАЯ АЗБУКА.      

          Жил в лесу один маленький зайчик,  который  очень любил рассматривать в книжках яркие картинки и не мог понять, как эта буковки собираются в слова. И вот решила книжка с азбукой научить зайчика  читать, потому что ей стало скучно, что он смотрит в книжке только картинки.

          Когда все звери в лесу разошлись по своим делам,   Зайка уселся в кресле и только открыл книгу, как Азбука заговорила: «  Хочешь, я  научу тебя, Зайка, читать?» – он от удивления закрыл книжку и посмотрел по сторонам.  Вокруг никого не было.  Зайка снова открыл книжку и опять он услышал тот же  голос и  увидел, как большая буква в  книжке  ему весело подмигнула,  и зайчик   -  «Зайчишка,  пойдем, я покажу тебе волшебный мир леса,  в котором тоже живут мои буквы.»

- «А разве твои буквы есть везде, а не только в книжке?» – спросил Зайка.

 – «Конечно везде, ведь мой мир книги - волшебный!» - и Азбука и Зайка пошли прогуляться в лес.

- «Смотри,  вон в соседнем огороде лежит большой с полосками зеленый шар, это -  А-Арбуз.  А когда наступает день, что первое просыпается?» – спросила, Азбука?

- «Зоря» , - подумав немного, ответил зайчик.

Азбука кивнула и продолжила:  «А что ты  любишь по утрам кушать?

  -Б-бублики, Б-баранки»- с улыбкой ответил он.

  – По утрам, что  мы делаем?  

- «У-умываемся, З-зубки чистим - снова дал правильный ответ зайчик. 

 – «А чтобы  был день  хороший, что нужно сделать?»

-«У-улыбнуться улитке, солнышку и друзьям, и тогда день улыбнется тебе!

А ещё покататься на К-качелях, чтобы поприветствовать солнце, пушистые облака, и чтобы где-то за облаками улыбнулась хмурая  тучка,  что-то смешное ей рассказать, и тогда она от смеха прольется теплым дождиком на землю.

–« А меня как зовут?» - спросила волшебница слова.

  Зайчик задумался, снова мысленно повторил, все сказанные слова потом их все вместе сложил  и ответил: «- Азбука!»

- « Видишь, как много слов я знаю, а вместе с ними, я - Азбука. Молодец Зайка!»-  похвалила его волшебница букв.

Вечером Зайка  снова сел за книжку, открыл её и прочитал своё первое слова – «МАМА

                                       ВЕСНА У ВІКНО СТУКАЄ.

У своїй маленькій нірці прокинувся їжачок Єрошка і зробив зарядку, заправив ліжечко і підійшов до вікна, щоб подивитися, яка сьогодні погода а лісі. Їжачок думав, що до весни ще далеко, по стежмв за зимою з віконце свого будиночка. Одного разу він помітив, що кімнатні квіти стали красивішими. Він підійшов до віконця і побачив, що сніг в лісі вже розтанув, лише де – не- де залишилися невеличкі снігові замети.- Що це? – запитав, здивувавшись, Єрошка, вдихаючи запах талого снігу.- Аромат весни. І тут же отримав відповідь на своє питання, тому що йому на долоню стрибнув різнобарвний сонячний зайчик, який радісно промовив:- Це – весна! Іди, їжачку в ліс і роскажи, як у віконце стукає весна.Щасливий і задоволений, їжачок побіг у ліс. Там він побачив зайчика, який з  свого колодязя набирав воду у відро, і сказав: - Зайчику, весна прийшла! -Хіба? – спитав його здивованний зайчик. – Де ж вона? Кругом ще замети й холодно дуже.- Ні, зайчику, весна вже тут. Бачиш, сонечко  вище, а день ставь довшим.- Але коли ж вона встигла прийти? – запитав зайчик.- Вона посміхнулася нам сьогодні весняним сонечком, а зима була вчора.З цими словами їжачок побіг далі. Під деревом йому зустрівся сірий вовк, але маленький їжачок був сміливим і нікого не боявися. Вовк, у свою чергу, теж був здивований цій несподіваній зустрічі:- Їжачок, а що це ти тут робиш?- Як що? – промовив їжачок, зовсім не злякавшись сірого вовка. – Я прийшов тобі сказати, що в ліс прийшла весна.- Ну і де ж вона? – з веселою посмішкою запитав вовк.Їжачок озирнувся навколо, ще раз глянув на сірого і відповів:- У твоїй посмішці, вовче.І обидва дружно розсміялися.

                                         СЛОНЕНЯ. 

 Одного разу жираф надів свою різнокольорову панаму, яку одягав тільки на свята і зібрався в гості до слоненя, яке жило у пальмовому гаю, тому що у нього був день народження. В подарунок жираф взяв різнокольоровий м ячик і вийшов на вулицю. Наспіваючи улюблену пісеньку, жираф побачив веселу мавпочку, яка сиділа на пальмі и гортала книжку з картинками.

- привіт, жирафе! – крикнула мавпочка і побачивши в нього м ячик, запитала

- Це м ячик для нашого слоненя? Жираф кивнув у відповідь, а мавпа закрила книжку, зістрибнула з дерева і, тримаючи книжку під піхвою, весело сказала – Значить нам по дорозі!

На високій пальмі жираф з мавпочкою помітили папугу, який розглядав себе в маленьке дзеркальце.

- Привіт, друзі! А ви куди поцікавився папуга.

У слоненяти день народження, відповіла мавпочка.

Ах так, - сказав папуга, як же я міг забути? І прихопивши дзеркальце, папуга приєднався до компанії.

А маленьке слоненя, щасливе і задоволене, що у нього день народження, прокинулось рано і стало готуватися до приходу гостей. Під високими деревами, листя яких більше схоже на зелені парасольки, красувався святковий торт на столику. Мама – слониха спекла його напередодні для слоненяти і його друзі, які так обожнювали ці ласощі. Розглядаючи улюблений торт, слоненя виявило, що на столі не вистачає кокосів. Він підняв голову і хотів дістати найбільший горіх, але він був ще маленьким і хоботок коротким, тому він і не міг дістати цей кокос. « Як же так? – здивувалось слоненя, - адже мама казала, що кожен слоненя в день народження підростає». Засмучений, він побачив біля будиночка драбину і зрадів, що вона допоможе йому діставати кокос.

Слоненя приставило драбину до пальми, швидко піднялося на саму вершину і силкувалося дістати величезний кокос, який влаштувався на самій верхівці.