Я+Я. Тук.Тук. Тук. Хто там. Смерть.

23.11.2025 рік.
Не будучи письменницею (я взагалі далека від цього), я почала писати за порадою Даринки. Моєї доньки.
Відтоді зі мною відбулось багато змін. Та всі вони були повсякденні. 
Зате тиждень тому я потрапила в лікарню з швидкою. Я не фанат лікарень, швидких, особливо після онко. Але тут відбулось щось незвичайне. 
Ще в серпні 2025 року я на різних Таро, увесь час, на різні ситуаційні питання отримувала відповідь "Смерть". Це стосовно і будинку, і життя, і сім'ї взагалі. Я була відсутня в цім світі після 10-х чисел листопада цього року.
Коли на розкладах для інших моя карта стала картою "Смерть" я трішки задумалась. Що це може бути і таким кардинальним?

Таро Смерть ніколи не означає фізичну смерть і я це вже неодноразово бачила. Але тут факт в тому, що далі карт не було. Тобто, я витягувала їх, але колоди вперто давали далі якусь нісенітницю. 
Зі мною це було вперше. 
Увечері одного дня нога посиніла, вгорі вона яскравіла червоним запаленням і розпухла до слонових розмірів (досить подробиць), я перелякалась. Це відбулось практично на порожнім місці. Була просто судома, яка не відпускала пальці. До цього під коліном з венами проблеми були років 10 тому і то було востаннє.  
Мені згадавсь одразу колега, в якого відірвавсь тромб (там зовсім інші симптоми). Так, смерть знайшла його. Однак, я довірилась внутрішньому потягу і викликала швидку і мене одразу госпіталізували. 
В 2019 році в мене з ліктя медсестра при заборі крові витягла згусток крові. Зараз те саме відбулось з ногою. За тиждень мене виписали. 

Сьогодні я стикнулась зі звичайною ситуацією, коли очікуєш щось одне, обіцяне, вважаєш, що перш ніж робити запуск систем, їх перевіряють.... а тут не спрацювали очікування. Більше того, я готова була на різні варіанти і неотримання продукту також входило до їх числа. Два фактори на вибір: отримаю, не отримаю - готова до обох. 
Раніше я б спопелила будь-кого. Гавкнула, задавила б фактами, аргументовано вивернула б навиворіт людину і отримала б, вигризла б своє. 
І це відбувалось з будь ким. Такою я була. То, я так гадала, був мій досвід життя. Досвід вижити. 
Виписуючи казки я потроху відділила інших з мого. І вже не страшно стало показувати своє майже нечитабельне (даруйте, що ви читали це все сумбурне) нутро. Я писала більше для себе. Ресурс, де я можу вільно публікувати свій "Щоденник Душ" - це подарунок Долі. Я так вважаю. 

Що сталось? Сталось те, що я тепер не вмію реагувати на події. Та агресивна реакція, яка була, десь зникла. Випарувалась. В мене на заграли гормони, не зашкалив адреналін, взагалі нічого не відбулось. Я не розсердилась.
Чи отримаю я своє? Мені байдуже. Я знаю, де ще можна взяти продукт. І це вперше я не вчепилась за одне джерело, а (і це відбулось автоматично!)  відпустила ситуацію і знайшла інше джерело. 
Розчарування ситуацією залишило глибоку борону в перших кроках "після смерті". Після тромбу. З розчаруванням я ще не вмію справлятись. 
Раніше я його просто не допускала, виявляється. Бо я практикувала інший спосіб вижити. 
Можливо всі ми практикуємо способи виживання, але чи свої? 

Сьогодні снився сон. Всі персонажі приходили. Я запитала Валерія ( всі троє хлопців зараз в Алеї військових поряд...) 
- Чому ти помер? Ти ж так кохав мене. 
- Тому що тільки мертвими дозволять сказати все те, що живим не скажеш.
- Через іншого чоловіка?
- Саме так. Я продовжую свій шлях далі вже в іншім житті, бо мені настав час, а я ще був з тобою. Ситуація не вирішувалась. Лінійний час Землі не дозволяє. Тому саме в нелінійнім часі я можу бути з тобою через іншого, але водночас виконувати свої завдання Душі в інших місцях. 
- То ти мені не снишся? 
- Ні. Я завжди поряд.