5.2

– Тільки не дуже лякай своїм ентузіазмом малу, – приречено зітхнув Гаст, кинувши на мене співчутливий погляд, таки забрав у Алейри з рук тюк і кинув його на моє ліжко.

Ліжко жалібно скрипнуло, давши тим самим зрозуміти, що вантаж був далеко не легкий. Хоч Алейра не показала цього ані виглядом, ані подихом. Хоча хто його знає. На жінці знову була шаль і глибокий капюшон, що надійно приховували її обличчя.

Цікаво, вона бодай інколи демонструє бодай комусь своє обличчя? І що там такого, що доводиться так старанно приховувати? 

– Більше, ніж це вже зробив ти? – хмикнула нюхачка і одним плавним кроком опинилась біля ліжка. – Навряд мені вдасться, як би не старалась. 

І от тільки тепер я остаточно усвідомила, що кинута фраза про сліпоту була правдивою. 

Вчора я сумнівалась. Те, як рухалась ця жінка, як впіймала пляшечку, що шпурнув у неї Даклі, і як натирала потім зброю. Все це не в’язалось в моєму розумінні з уявленнями про подібне каліцтво. 

Але зараз… Крок, надто плавний і обережний, немов вона досліджувала нову для себе територію. Дотики до спинки ліжка кінчиками пальців, немов вона вивчала і запам’ятовувала все до найменших дрібниць. 

І це все разом викликало… ні не жаль! Захоплення! Клянусь, я ніколи в житті ніким так не захоплювалась. Мало кому вдасться стати нарівні з чоловіками в загоні і будучи абсолютно здоровим. А вона… Неймовірна! Просто неймовірна! 

І Алі, ніби відчувши мої емоції, повернула голову в мій бік. Мовчки і так… насторожено. 

– Поясни! – тихо і хрипко нагадав про тему розмови стрілець.

– Від неї смерділо страхом, Гаст. Аж з ніг збивало, – не змусила себе вмовляти Алейра, так і не відвернувшись, ніби бачила мене чи відчувала мої емоції. – Не знаю, що ти там їй наговорив, але ти злякав Крихітку так, що мені тебе переплюнути буде вже вкрай важко.

Треба ж. Я й сама не помітила, що аж настільки перелякалась. І майже впевнена, що Алі перебільшувала ступінь мого страху. Або ж… маніпулювала. Боги, так! Вона вміло маніпулювала почуттями Гаста.

 Стрілець озирнувся на мене. Погляд повний здивування. Я лише знизала плечима, вдаючи, що нічого не зрозуміла, і відверто пишаючись вмінням тримати обличчя.

– Йди вже звідси. Дай дівчаткам пошепотітись наодинці, – буркнула Алейра.

Гаст кліпнув, зітхнув:

– Пів години. Потім – сніданок.

– Зна-а-аю… – протягнула нюхачка йому в спину, чітко відслідковуючи, де саме цієї миті стрілець.

Двері клацнули. Ми лишились удвох.

І я зрозуміла, що не просто так Гаст за мене побоювався.

Алейра вирішила мене балувати. Рішення було остаточне, і моєї думки ніхто не те що не враховував, її навіть ніхто не запитав, навіть якби я й наважилась їх озвучити.

А я не наважилась. Мовчки спостерігала за моторошною, небезпечною і, впевнена, добре навченою вбивати жінкою.

– Дай вгадаю, наш надтурботливий красунчик не лише правила озвучив, але й перспективи описав? Налякав? – плавним рухом всівшись на край ліжка і нащупавши принесений тюк, вона різким рухом розірвала мотузку.

– Він збрехав? – запитала я, затамувавши подих. 

Тюк розвернувся, але я не поспішала наближатись, задумливо попиваючи вже досить прохолодний чай. 

– Ані словом, – хмикнула Алейра. – Але ти, як я розумію, від його надмірної опіки відмовилась? 

Я кивнула. Потім усвідомила, як по-дурному повелась, Алі ж нічого не бачить, і почервонівши, промовила: 

– Звісно, я частина команди, маю довіряти вам і все таке, але… 

– Але завтра нас перебʼють в рейді, або здохнемо на прориві і тоді не буде кому тебе опікати? – хмикнула Алі. І мені по спині мороз пройшов від того, з якою легкістю вона озвучувала страшні, фатальні речі. – Правильно зробила. 

– Правда? – залишивши кружку на підвіконні і наблизившись до ліжка, хрипко перепитала я, ледь глянувши на обновки, котрі принесла мені нюхачка. 

– Чистісінька, – підтвердила Алейра. – Скоро сама переконаєшся. Жінок в Хараті не багато. Тож ми... жаданий трофей, так би мовити. Чоловіки тут зголодали за жіночою ласкою, – Алі скрипнула зубами, але продовжила так само спокійно і рівно, ніби нічого страшного і не розповідала. – За насилля над місцевими карають суворо. На моїй памʼяті навіть було таке, що кількох оскопили прямо на очах у всього гарнізону. І не скажу, що мені їх шкода. Виродки були ще ті. 

– Були? – ошелешено перепитала я. 

Не хотілось вірити в почуте. Але й сумніватись у правдивості слів Алі причин не було. О так... Харат – це не академія. І коли я вирушала в дорогу, то наївно гадала, що загину на прориві. А виявилось, що можу і… 

Ох, Тейр, чи міг ти передбачити подібне? Міг! І передбачив, скоріш за все. І, гадаю, ти вірив, що й з цим я впораюсь. 

Мені б цю впевненість.

– Угу. Подохли на першому ж прориві. Туди їм і дорога, – процідила Алейра крізь зуби. 

І я несподівано подумала, що в її ставленні, реакціях, тоні – куди більше особистого, ніж здавалося б на перший погляд. Втім, не впевнена, що маю право ставити настільки особисті питання. І не знаю, чи готова почути щиру відповідь.