1.4

Наступного дня, виправдовуючись поганим самопочуттям, я до гостей не вийшла. І через день також. І навіть у день їхнього від’їзду. 

Річ у тім, що почувалася я дійсно не дуже добре. Обгорілі долоні пекли, навіть попри товстий шар лікувальної мазі, голова гуділа, а груди розпирало від бажання рознести все до бісової матері. Або просто поплакати. 

Чи здивував мене сам факт того, що мене обговорювали? Зовсім ні! Брати часто обговорювали своїх жінок. І те, що довелося вислухати мені про себе – досить невинно. Звісно, підслуховувала я старших потай. На їхню думку, про цей бік стосунків між чоловіком і жінкою мені не варто було знати ще років так… до весілля загалом. Втім, я була надто допитливою, аби оминути ці теми своєю увагою. 

Ніколи не вважала ці обговорення аморальними. До того дня. Адже я й подумати не могла, що стати об’єктом обговорення настільки… неприємно. 

О! Я була зла. Прокручувала слова Аттахара в пам’яті знову і знову. Щоразу додаючи їм відтінків, нових емоцій та інтонацій. 

Уява в мене працювала просто-таки чудово. 

І кипіла від злості. 

Мабуть, тому, що десь у глибині душі розуміла – він має рацію. 

Я – просто розбещена дитина, котрій ніколи нічого не забороняли. Котра завжди отримувала те, чого бажала. 

– Це нормально, – шкрябаючи гусячим пером по паперу, бубнів лисуватий естр Еткін. – Вікові зміни. Організм підлаштовується під нові можливості. Років до двадцяти минеться. 

Мені закортіло заперечити. Але я стиснула руки в кулаки, про що вмить пожалкувала. Долоні боліли до сліз просто. 

– Що ж ви так, ессо, – вмить зреагував цілитель, пускаючи моїм тілом заспокійливі й знеболювальні магічні хвилі. – Не варто так над собою знущатись. 

Я скосила на нього погляд і знову відвернулась до вікна. 

Естра Екіна ні я, ні навіть брати не любили. Не найприємніший у світі чоловік. Було щось у його погляді, поблажливому тоні таке, що кортіло пересмикнути плечима і відгородитись від нього щонайменше двома стінами.

Але його високо цінував батько. А до батька — дід. За що? Це я дізналася значно пізніше. Та й те, виключно у вигляді пліток, які старанно зібрала для мене Ельза.

Річ у тім, що старенький цілитель ще хлопчиськом потрапив чи то під вплив, чи то в повну власність мого діда Таргана Лейтара. У той далекий час, коли Імперія ще вела кровопролитні війни за вихід до моря. От його, естра Еткіна тобто, і свою майбутню дружину і привіз із півдня дід.

У сімʼї про це не розповсюджуються, але стара нянечка якось обмовилася, що шлюб есса Лейтара і верентійської сьєри — що фактично та ж есса — Селени був… важким. Селена випробовувала його терпіння і мстилася за те, що він буквально силою притягнув її в чужі землі і зробив своєю дружиною. Дід… дід зривався.

І от після цих зривів до сьєри Селени й допускався виключно естр Еткін. У силу того, що колись дав родову клятву на крові, тож все, чому він міг стати свідком, залишалося таємницею.

Загалом, цінність нашого цілителя була захмарною.

І зовсім не дивно, що він єдиний, кого допустили в мої покої, крім батька. Ані покоївок, ані служниць, ані старенької нянечки чи хоча б наставниці.

Інформація про зрив майбутньої кронпринцеси, а в перспективі й імператриці, не повинна була покинути цих стін. На троні не потерплять істеричку, котра не може навіть свій дар тримати під контролем.

– У моїх синів нічого подібного не було, – відмітив батько, присівши поряд, потягнувся, аби взяти мене за руку, але вмить передумав.

– Емо-оції, – протягнув естр, ніби цим все можна було пояснити. На жаль, не нам. Тож довелося дати більш розлогу відповідь: – Жінки емоційніші. Особливо магині вогню. Полум’я буквально палає всередині них. Найменшого подиху вітру достатньо, аби розгорілася пожежа. До того ж зовсім юне тіло, ще росте і формується. А сила… сила, як я можу оцінити, досить суттєва, – мені стало геть погано. – Але все можна вирішити. Краплі двічі на день – і все буде добре.

Я дозволила собі полегшено видихнути. І… тут мене прошило усвідомленням – все моє життя тепер зміниться. Ймовірно, все. Але найбільше страшило: 

– Естр… Еткін, – почала я, і мусила відкашлятись, адже голос сів і охрип. – Я ж зможу… повернутись до навчання? 

– Яке навчання, Рі?! Жодної академії! – вмить підскочив батько. – Мені й раніше не подобалась твоя ненормальна ідея. Чудово зможеш навчатись вдома! 

І хвиля люті буквально спалахнула у грудях. 

– Я б не радив робити поспішні висновки, – суха долоня цілителя вмить лягла мені на потилицю, приборкуючи спалах емоцій. І від того, як зблід батько, як метнувся його погляд до Еткіна і знову до мене, стало страшно. – В академії чудові наставники. І добре знають, як приборкати дар. Зрештою, есса Ріана – майбутня кронпринцеса, зачинивши її в чотирьох стінах, ви тільки нашкодите їй. 

– Ви пропонуєте… – хрипко почав батько. 

– Не поспішати, – не дав йому договорити естр Еткін. – На час канікул ессу поспостерігаю я. Напишу рекомендації для академії. І… я випишу краплі. 

Вони ще говорили… говорили… говорили…