1.2

Втім, скоріше за все, просто здалося. Хто-хто, а Райтар Аттахар умів тримати емоції під контролем, як ніхто.

– Есса Ріана! Що ви собі дозволяєте? Вам сімнадцять, а не сім! – різкий окрик естрет Тханар вмить повернув мене до реальності, і я буквально відсахнулася від вікна.

Усвідомила, який саме мала вигляд – розтріпана, у звичайному халаті… такою я собі давно не дозволяла постати навіть перед батьком і братами.

І від усвідомлення того, у якому вигляді мене помітив Аттахар, захотілося завити.

Проте я лише заплющила очі, мовчки переживаючи цю мить ганьби.

– Рі, ти чого? – пошепки запитала Ельза.

– Ненавиджу його! – прошипіла я, розвертаючись і крокуючи до туалетного столика. Жестом прикликала служниць, камеристок.

І все знову прийшло до руху. Але тепер я не відчувала того піднесення. Не було тієї радісної легкості. І всі присутні ніби намагалися стати невидимими й нечутними.

Крім Ель, звісно. Їй було абсолютно байдуже до гніву майбутньої кронпринцеси.

– Знаєш, це вже не смішно. Ваше дитяче протистояння має скінчитися. Ти станеш дружиною принца, він – його найкращий друг. Фактично права рука! Ви повинні порозумітися. Бодай… спробувати. Зрештою, що такого сталося, що ти спалахуєш, мов тріска, кинута в жар, варто лише його побачити?

Що сталося? Хто б мені самій пояснив, що тоді сталося?

Мені було тринадцять.

Наймолодша дитина есса Ронавана Лейтара. Єдина донька. Чорний діамант.

Батько любив мене. Дійсно любив.

Може, тому, що йому кудись потрібно було подіти нерозтрачену після смерті матері любов, адже іншої дружини есс так і не взяв. Може, тому, що я йому її нагадувала більше, ніж сини. На диво, ми, всі троє, були схожі саме на матір. Щоправда, від батька брати взяли лише глибокий синій колір очей і кремезну статуру.

А от я була мамина копія. Невисока, струнка, темноволоса і чорноока. Акуратні риси обличчя, світла шкіра… Але найбільше все ж приковували погляд очі – мигдалевидні, по-котячому магнетичні і абсолютно чорні.

Чи не диво, що варто було мені лише подивитися на батька, і я буквально отримувала все, чого бажала. Сукні? Прикраси? Їздового ящера? 

– Все для тебе, люба доню. 

Єдиний раз, коли він уперся – коли я виявила бажання вступити до магічної академії в Бронрі. Адже брати мої навчалися в Орені, і пригледіти за мною не було б кому. Але й це було швидко вирішено. Два дні голодування, і батько здався. 

Такими ж світлими і ніжними у мене були стосунки з майбутнім нареченим. 

Він дійсно піклувався про мене. Поряд з ним мені було одночасно весело, легко, і я точно знала, що б я не зробила, Ваелан мене не видасть. Навіть коли я підкинула жабу в тарілку з супом естрет Тханар. 

Крику тоді було… Паніка на весь маєток. 

І тільки ми з його високістю старанно вдавали, що тут ні до чого. І що це не принц накладав стазис на жабу, і зовсім вже не я, задерши спідницю ледь не до шиї, діставала її з озера в нашому саду. 

Загалом, життя з Ваеланом вже тоді мені здавалося буде цікавим і легким. 

Але сталося одне “але”… 

Я закінчила третій курс академії магічних наук і з нетерпінням чекала приїзду свого майбутнього нареченого – офіційного кронпринца нашої величної імперії. 

І душа співала, коли я перебирала сукні, уявляла захват в його очах, коли він побачить, як я змінилася за ті два роки, поки він служив на кордоні. На той час йому вже було двадцять. І мені так хотілося привернути його увагу. 

Та що там… я навіть сумніву не мала, що він буде скорений. 

За той час, що ми не бачилися, я стала жіночнішою, привабливішою. І моя сила росла щодня. Тож мені було що розповісти тому, кого змалечку вважала своїм нареченим. І сприймала як дуже близького чоловіка. 

Чи я помилилася хоч трохи? Ні! Все було саме так, як і думала. Вогонь в його очах, захват, і мені здавалося, що варто скинути руки, і я… полечу. 

Я сяяла! Іскрилася! Розквітала. 

І от тоді я й побачила вперше Райтара Аттахара.

Тоді він був менш масивним, але настільки ж високим. А ще від нього віяло силою, могутністю, впевненістю і… зверхністю. А ще небезпекою. Такою, що перехоплювало подих і серце заколотилось, мов навіжене, коли наші погляди на мить зустрілись.

Я на мить зупинилась, забувши, що маю опуститись в реверансі. І чомусь стало спекотно під уважним поглядом чорних, мов найглибша безодня, очей.

– Ти сьогодні особливо неймовірна, – ледь торкнувшись губами кінчиків моїх пальців, протягнув кронпринц. І мені довелось згадати, де я. І що всі погляди зараз схрещені саме на мені.

– Ви такий любʼязний, ваша високосте, – усміхнулась я Ваелану. І слава предкам, голос мене не підвів.

Втім, принц все одно зміряв мене уважним поглядом, немов відчув те сумʼяття, що панувало в моїй душі.

– Дозволь тобі представити мого доброго друга, з котрим ми провели незабутні два роки на північному кордоні, – ледь повернувшись, промовив принц. – Есс Райтар Аттахар – найсильніший темний маг імперії, моя права рука, мій друг. Рай, а це… Чорний діамант дому Лейтар, істинний скарб всього роду і просто неймовірна дівчина – есса Ріана Лейтар.