~ 11 ~

Я мовчки пройшла в кімнату й опустилася в крісло, не випускаючи Онікса з рук. Кіт одразу вмостився зручніше, наче розумів, що зараз краще не втручатися. Я кивнула Еверетту на диван. Він сів, сперся ліктями на коліна й кілька секунд мовчав, ніби підбирав слова. Потім заговорив.

— Я вже йшов на угоду, коли побачив, що туман почав густішати. Майже дійшов до бару, в якому на мене чекали, коли з провулку несподівано вибігло кілька чоловіків — міцних таких, серйозних. І наляканих, ніби діти.

Він потер долоні, його очі вперто уникали моїх. Невже соромно? Не вірю!

— Вони кричали про демона. Казали, що він випив енергію з двох їхніх друзів. Благали про допомогу. Я вже збирався завернути, піти з ними… — він на мить замовк. — Але мені зателефонував клієнт. Сказав, щоб я поквапився, інакше на мене можуть напасти. Що амулет йому потрібен негайно.

Я мовчала, тільки повільно гладила кота, відчуваючи, як напружуються плечі.

— Я поквапився, — продовжив він тихіше. — Бо вже побачив, як із провулку почав висуватись якийсь страшний демон. Гігантський. Весь у чорному тумані. Чесно — я таких ще не бачив.

Я мимоволі стиснула пальці на шерсті Онікса.

— Я зайшов до бару, — сказав Еверетт. — Запитав клієнта, чи амулет йому потрібен для захисту від того гігантського демона. А він… — Еверетт криво посміхнувся. — Він сказав, що амулет треба зруйнувати. І тоді демон дарує захист йому. І пообіцяв, що й за мене слово замовить.

В кімнаті стало тихо. Чути було лише муркотіння кота й вітер за вікном.

— Він уже збирався переслати мені гроші, — додав Еверетт. — Але я раптом зрозумів, що мене це не влаштовує. Дав йому в пику і побіг до тебе.

Еверетт нарешті підняв погляд на мене.

— Ось я і тут. Вибач, що відразу не повірив. Але ж не кожного дня чуєш історії про необхідність рятувати світ від страшних древніх демонів.

Я мовчала. Пальці машинально гладили Онікса, який задоволено мурчав, ніби намагався розрядити напругу. Всередині все ще кипіла злість, образа й втома, а слова Еверетта змішувалися з тривогою від того, що вже відбувалося надворі. Я сердито дивилася на нього й не знала, що сказати. Слів було забагато — і водночас жодне не здавалося правильним.

Тиша затягнулася настільки, що стала майже незручною. Еверетт першим її не витримав. Він підвівся з дивана, повільно підійшов до мого крісла і, ніби нічого не сталося, обережно погладив Онікса. Кіт, зрадник, навіть не заперечував — навпаки, задоволено примружився.

— Милий котик, — сказав Еверетт. — Як звати?

— Онікс, — буркнула я. — Ти думаєш, ніби можеш вдавати, що…

— Я думаю, — перебив він спокійно, — тобі треба вдягнути штани, залишити кота і зайнятися демоном. Я тобі допоможу. Хоча й не знаю як.

Я завмерла. Повільно опустила погляд вниз — довга футболка, голі ноги… і раптом до мене дійшло, що весь цей час я сиділа перед майже незнайомим чоловіком у футболці й трусах. Нехай їх і не видно було під футболкою, майже не видно, але ж сам факт!

— От чорт… — видихнула я.

Я підскочила так різко, що Онікс образливо нявкнув, залишила його в кріслі й майже побігла до спальні. Серце гупало від сорому.

Яка ж я ідіотка… Сиділа майже гола перед ним…

Я швидко натягнула штани, дістала сувій із пророцтвом і вже збиралася повернутися у вітальню, коли підняла голову — і завмерла. Еверетт стояв у відчинених дверях спальні.

— Ти що, підглядав?! — обурено вигукнула я.

Він усміхнувся своєю фірмовою нахабною усмішкою.

— Та я вже все роздивився, крихітко.

— Я тобі не крихітка!

— А хто, кицюня? — майже сміявся він.

Я вже відкрила рота, щоб обуритися ще сильніше, але він раптом зробив крок вперед, обійняв мене за талію і поцілував. Я застигла лише на секунду. Злість нікуди не поділася, але щось всередині знову зрадницьки потягнулося до нього. Я відповіла на поцілунок, сама дивуючись собі.

Коли Еверетт трохи відсторонився, все ще не випускаючи мене з обіймів, його голос став тихішим.

— Ти дійсно мені подобаєшся, Пенелопо. Не злись. Ходімо разом рятувати світ?

Я хотіла розізлитися. Серйозно хотіла. Але чомусь не виходило. Замість цього я вивільнилася з його обіймів і простягнула сувій.

— Почитай. А я поки зберуся.

Еверетт кивнув, узяв пророцтво і влаштувався в кріслі. Я швидко почала збиратися, намагаючись не думати ні про поцілунок, ні про те, як дивно все повернулося. Попереду був демон — і це було зараз головним.