~ 6 ~

Я ще кілька секунд мовчки дивилася на нього, а потім схрестила руки на грудях.

— Ти взагалі хто такий? І що робив у лісі?

Чоловік усміхнувся так невимушено, ніби ми зустрілися не в печері зі скелетами, а десь у кав’ярні.

— Мене звати Еверетт. Шукаю різноманітні магічні речі.

Я примружилася, окинувши його підозрілим поглядом.

— В лісі? Тут же нічого немає.

— Ну ти ж найшла цю печеру, — з тією ж легкою усмішкою відповів він. — Ось і я шукав щось подібне.

Я невдоволено зітхнула. Він зовсім нічого не розуміє.

— Я знала, що шукала. І я не мисливиця за артефактами, як ти.

Еверетт трохи нахилив голову, ніби щиро зацікавився.

— А хто ти? Ти навіть своє ім’я не назвала.

Я розуміла, що довіряти йому точно не варто, тому всю правду говорити не стала.

— Пенелопа я, — сказала сухо. — В мене є тут певне завдання. Маю дещо знайти. А тобі краще піти звідси.

Він пирхнув, ледве стримуючи сміх.

— Піти? І залишити тебе наодинці зі скелетами? Та вони ж затопчуть тебе, Пенні.

Я кинула в Еверетта сердитий погляд. Терпіти не могла, коли мене називали Пенні!

— Я хіба дозволяла тобі скорочувати моє ім’я? Мене звати Пенелопа і ніяк інакше. І я просто розгубилася. Я взагалі-то вмію зі всякою нечистю розбиратись.

Еверетт подивився на мене з легкою іронією, кутик його губ знову смикнувся в усмішці.

— Бачу я, як ти розбираєшся. Пропоную угоду. Ходімо разом? Ти шукаєш те, що тобі потрібно, а я огляну, що тут ще є. Може, знайду щось цінне. Заодно допоможу тобі, якщо хтось знову нападе.

Я мовчала, дивлячись на нього з сумнівом. Усередині все протестувало. Мисливці за артефактами мені ніколи не подобались. Зазвичай у таких людей немає нічого святого — вони навіть рідну матір за гроші продадуть. І я точно не хотіла, щоб хтось на кшталт Еверетта крутився поруч зі мною.

Але я згадала скелетів. Те, як легко він із ними впорався. І те, як по-дурному я лежала на підлозі, перечепившись через кістку. Попереду могла чекати будь-яка небезпека. Іти самій було доволі ризиковано.

Я дивилася на Еверетта, на його занадто спокійний вираз обличчя, і ніяк не могла вирішити, що гірше — залишити його поруч чи відправити геть. Бо була не певна, щоб він покине печеру. А я мала її сховати від людських поглядів знову, коли вийду. Не думаю, що безпечно лишати її відчиненою. Я вже встигла впевнитися, що окрім сплячого демону, тут повно всіляких небезпечних істот.

Я ще трохи подумала, зважуючи всі ризики. Компанія Еверетта мені категорично не подобалася — занадто самовпевнений, занадто спокійний, занадто схожий на людину, яка завжди має прихований план. Але йти самій після того, як на мене вже вискочили скелети, теж було не найрозумнішою ідеєю. Я скривилася. Схоже, сьогодні всесвіт просто змушував мене погоджуватися на речі, які не викликали захвату.

До того ж я раптом усвідомила, що, можливо, помиляюся щодо великої зали. Амулет міг бути де завгодно. І якщо я проігнорую всі кімнати зараз, то потім доведеться повертатися — а це займе ще більше часу. А його у мене було не надто багато. Нарешті я прийняла рішення.

— Добре, підемо разом. Але в мене є умови.

Еверетт знову усміхнувся — занадто чарівно, ніби намагався зі мною фліртувати, і це почало мене відверто дратувати.

— І які в тебе умови, крихітко?

Я різко звузила очі.

— Я тобі не крихітка. Це по-перше. А по-друге, ми перевіряємо кімнати швидко і ніде не затримуємось. І по-третє, і це найголовніше: ти не претендуєш на мою знахідку, і ми йдемо з печери після того, як я її знайду.

Еверетт лише трохи нахилив голову.

— Кудись поспішаєш?

— Тебе це не стосується, — буркнула я. — То що, по руках?

Він погодився надто легко — навіть підозріло легко. І мені це не сподобалось.

— Так, я згоден на твої умови. Ходімо.

Я насупилась ще сильніше. Надто швидка згода ніколи не віщувала нічого хорошого. Але відступати вже було пізно, та й самій мені, якщо чесно, було трохи спокійніше, коли поряд стояв хтось, хто вмів без проблем розкидати скелетів.

Ми рушили далі коридором, а я подумки повторювала собі одну просту річ: мовчи. Не розповідай зайвого. І нічого поганого не станеться.

Еверетт не повинен дізнатися, що я шукаю амулет Блакитного Сяйва. Якщо він зрозуміє, наскільки ця штука цінна — усе. Він відбере його без вагань. І ніякі розмови про порятунок світу не спрацюють. Для мисливця за артефактами це просто товар. Дуже дорогий, дуже бажаний товар.

Тому — мовчати. І бути насторожі.

Я крадькома глянула на Еверетта й подумки сказала собі: все буде добре. Головне — слідкувати за цим мисливцем. І не стати його здобиччю.

____________

Любі читачі!

Залишайте, будь ласка, свої враження від книги. Як думаєте, чи стане Еверетт проблемою для Пенелопи? Чи буде надійним помічником?

До речі, наступний розділ вийде сьогодні о 16:00.