~ 1 ~

«Коли зимовий день зійдеться під знаком п’ятниці тринадцятої і блакитний повний місяць зійде над світом, мов холодне око небес, а ранок народиться з густого туману, що приховає дороги й людські серця, — тоді пробудиться Той, хто спочивав у безмовній глибині.

Прокинеться Демон Туману і простягне свою силу до живого світу, збираючи життєву енергію, випиваючи магію і живлячись силою людей.

І коли наповниться його міць, коли стане він достатньо сильним, — простягнеться його влада над землею і впаде світ під тінь неволі.

Та в той самий час, у печері, де спить темрява, з’явиться амулет Блакитного Сяйва — як світло серед мороку.

Амулет подарує захист від темної сили, підсилить магію того, хто тримає його і здатен обернути силу демона проти нього самого, щоб знищити його й обірвати його владу».

Стародавнє пророцтво про Демона Туману

Я прокинулась від того, що хтось наполегливо топтався мені по ребрах. Розплющила одне око — чорна нахабна морда дивилася на мене з виразом істоти, яка вже вічність чекає сніданку і починає втрачати терпіння.

— І чого тобі не спиться, Оніксе?.. — пробурчала я, знову ховаючись під ковдру.

У відповідь кіт безсоромно пробрався в мою схованку і ткнувся мокрим носом мені в щоку. Потім — ще раз. І, здається, навмисне запустив лапу в моє волосся.

— Добре, я зрозуміла. Тиранія котів перемогла.

Я неохоче піднялася з ліжка і попленталася на кухню. Онікс ішов попереду з таким виглядом, ніби він розбудив мене на важливу зустріч, а не на годування о сьомій ранку.

Кіт накинувся на миску, а я поставила турку на плиту. Кава — єдиний спосіб вижити в такий час. Поки вода закипала, я мляво дивилася у вікно і раптом завмерла.

Надворі висів густий туман. Такий, що сусідніх будинків не було видно. Ніби всю ніч хтось курив і забув провітрити. Сонна думка промайнула в голові: О, туман… А потім я усвідомила. Стоп. А який сьогодні день?..

Я різко обернулася до кота.

— Оніксе, сьогодні ж п’ятниця, тринадцяте!

Кіт підняв голову від миски, явно не розділяючи мого драматизму.

— А місяць? Який сьогодні місяць у небі?!

Я навіть не дочекалася звичного нявчання у відповідь — схопилася й побігла в кімнату. Телефон лежав десь серед ковдри та книжок. Пальці ледь не тремтіли, поки я гортала сторінки календаря, перевіряючи місячні фази.

Сьогодні була блакитна повня.

У грудях різко похололо. Невже цей день настав? Я повернулася на кухню, підхопила здивованого Онікса на руки й притисла до себе.

— Оніксе! Сьогодні саме той день! День, заради якого мої предки берегли пророцтво! І саме мені випала честь врятувати світ!

— Няв, — сказав Онікс з виразом повної байдужості.

— І це все, що ти можеш сказати? Завжди у вас, котів, так — одне няв!

Він ображено повів вухом, тож я поставила його на підлогу й, нарешті, згадала про каву. Вона вже майже втекла, але ще трималася — на відміну від моїх нервів. Я швидко поснідала, ковтаючи їжу майже механічно. Кава була міцною, гіркою, майже без цукру, але допомагала думати і прокидатися. Серце билося швидко — десь між панікою і дивним захватом. Коли зі сніданком було покінчено, я повернулася до кімнати.

Я підійшла до старої шафи — нічим не примітної, але в ній ховалося дещо цінне. Я торкнулася полиці, тихо прошепотіла таємні слова — повітря ледь здригнулося від мого голосу. Захисне заклинання знялося й осіло м’яким холодком на моїй шкірі.

На полиці лежав загорнутий у темну тканину сувій і стара мапа. Я дістала їх обережно, майже з повагою. Папір був цілим, ні тріщини, ні пилу — магія предків берегла його краще за будь-який сейф. Пальці трохи тремтіли. Захват змішувався зі страхом. Очі пробіглися знайомим текстом, який я вивчила раніше, ніж навчилась читати. Наша сім’я вже багато поколінь поспіль були хранителями пророцтва. Усе життя я знала, що цей день колись настане. Знала про нього з дитинства, але думала, що це красива легенда, яка ніколи не стане реальною.

А тепер туман висів за вікном. П’ятниця, 13-те. Блакитна повня сьогодні в небі. І демон спав десь під містом, готовий ввечері прокинутися. І це вже було не пророцтво, а реальність.

Я глибоко вдихнула і відклала сувій з мапою. Мені було страшно. До тремтіння страшно. Але відступати я не мала права. Бо більше ніхто не зможе найти амулет.

Любі читачі!

А я до вас з несподіваною історією. Чому несподіваною? Бо сюжет народився сьогодні вранці і наполегливо заявив: я хочу побачити світ. Довелося писати. :)))))

Це буде невелике оповідання про пригоду, яка вмістилася в один день. Думаю, за кілька днів історія буде завершена.

Якщо книга сподобалась — додавайте в бібліотеку, ставте вподобайки, залишайте коментарі. Мені важливо бачити, що історія вам цікава.

❤️❤️❤️