Аварія

Вчора був чудовий день. Я ввечері відпочила і доволі рано лягла спати. А тому зараз на годиннику рівно 6:00 і я вже прокинулась і спати не хочу. Моя ковдра така тепла, з-під неї зовсім не хочеться вилазити.

Я глянула у вікно – на вулиці було ще темно, але починало світати. Я вирішила, що можу дозволити собі ще трошечки полежати в ліжку під теплою ковдрою.

Сьогодні у мене останні два уроки математика – алгебра і геометрія. Геометрії у мене в цьому семестрі не було. Цікаво, як він буде її викладати нам?

З тих пір як Макс почав зі мною займатися математика не здається мені вже таким страшним предметом.

Що він за людина? Він геній? Нобелівський лауреат? Ну ні, якби він був аж такого рангу то ніколи б не приїхав в наше СЕЛО вчити таких як я. Як у нього терпіння вистачає. Я би вже давно здалася і сказала би, що в цьому випадку наука безсильна.

А ще, яке бажання він загадав? І чи пам’ятає взагалі про нього? Звісно пам’ятає. Не став би він зі мною мучитись просто так.

Але реально, що він може у мене попросити? У мене немає нічого такого, що би він хотів. Та і робити я не так багато вмію. Ну, поживемо побачимо.

Роздуми над майбутньою професією я вирішила поки відкласти. Не хочу знову думати, що я не знаю, чого хочу від життя і мій шлях на завод. Ну от, подумала.

Ладно, час вставати. Потрібно ще сьогодні прийняти душ. Висушити після цього волосся, зібратись і поснідати.

В будинку було ще тихо – це значить, що всі ще сплять. Я взяла рушник і пішла в душ. Поки я милась прокинулась мама і пішла готувати сніданок.

• Доброго ранку, мамо, - сказала я, виходячи з душу.
• Доброго ранку, доню. Будеш снідати?
• Звичайно, - я підійшла до неї. Вона мене поцілувала і дала тарілку із сирниками. – Дуже смачно, мам. Дякую.
• На здоров’я, сонечко.

Якщо ви не знали (а ви не знали), у моєї мами виходять найсмачніші сирники в світі. Навіть у Олі такі не виходять. Не знаю, який секрет вона нікому не розповідає, але навряд чи хтось з нас колись зможе зрівнятися з нею в цьому.

Я поїла, вимила за собою посуд, подякувала мамі і поцілувала її, і пішла збиратися в школу.

Мій фен вже полагодили і тепер я можу без проблем сушити волосся. Може сходити в перукарню? Волосся вже так відросло. Скоро кілометрові коси заплітати буду. На вихідних сходжу.

Я висушила волосся і підійшла до шафи щоб взяти одяг. Мені на очі потрапила моя давно забута чорна суконька, яку я одягала років два чи три тому.

Та ні, яка сукня. На вулиці холодно, мороз, сніг. Навіть Оля перестала випердрюватись і одягається нормально. А якщо одягнути теплі колготи? Які колготи?! Тут би три пари теплих штанів надягнути, щоб нічого не відморозити. Але вона така гарна і я так давно її не одягала. Ти здуріла? І для кого, скажи на милість, ти зібралася йти на такі жертви? Ну зрозуміла справа заради кого. Але, моя дорога, дочекайся весни. Тоді будеш випендрюватись. А зараз одягай джинси, светр і бігом до школи.

Я неохоче скорилася своєму здоровому глузду (невже він у мене є) і одягнула джинси і теплий светр. Але вирішила, що все ж таки кулончик тут не завадить (уявляєте, у мене навіть прикраси є). Я дістала свій кулончик, подарований мені на якийсь День народження моєю хрещеною, поправила волосся на голові, ще раз на себе глянула в дзеркало, взяла рюкзак і пішла одягати верхній одяг.

• Ти вже йдеш? – спитала мама, визираючи з кухні.
• Ага. У нас перша пара географія. Сто відсотків щось питати буде. Хочу ще повторити перед парою.
• Добре. З Богом, доню, - мама благословила мене, обійняла і я пішла.

При ній я не стала одягати шарф, подарований Максом. Зараз мені не хотілося відповідати на питання і щось пояснювати. Тому я одягнула його вже на вулиці.

До уроку ще було більше ніж півгодини. І тому я можу спокійно дійти і нікуди не поспішати.

Я не знаю як це працює, але чомусь, коли я не поспішаю, я доходжу в потрібне місце швидше, ніж коли запізнююсь і дуже поспішаю. От і сьогодні я дійшла до школи за п’ятнадцять хвилин, при тому, що планувала йти мінімум двадцять.

Я трохи збрехала мамі. Я не збираюсь повторювати ніяку географію. Якщо спитаюсь щось придумаю. Або не придумаю і отримаю два. Хоча, у нас рідко двійки ставлять. Тільки якщо дуже сильно розізлити вчительку. Зазвичай, якщо ти не можеш відповісти, тобі ставлять крапочку і питають наступного разу. Якщо і наступного не готовий, тобі ставлять другу крапочку, а якщо ще раз не готовий, то тоді вже ставлять двійку. Але у нас до двійок ще ніхто, здається, не доходив.

Коли я дійшла до школи,. Там вже був якийсь рух. Принаймні ознаки життя школа подавала. Я увійшла в хол школи і в мене врізалась якась маленька дівчинка, мабуть, клас другий чи третій. Вона пискнула «Вибачте» і побігла кудись далі. Маленькі дітки такі прикольні. Особливо, коли в старшу школу заходять. Просто ліліпути маленькі. Моя мілкотня скоро також має прийти з Олею. Їх, зазвичай, заводить вона з Ванею. Все ж таки в ролі старшої сестри є свої привілеї – виховавши двох молодших, можна скинути на них усіх інших молодших. Ахахаха. Жартую. Просто в школу і зі школи і з садочка вони малих забирають.