Тягар з душі

Вечір видався важким. Як то кажуть, початок навчання легким не буває.

А я окрім звичайної домашки, яку задають вчителі, умудрилась заробити ще і додаткову.

Я зробила все за декілька годин. І справді, Макс був правий, те, що він мені задав я зробила за двадцять хвилин. Ну може трохи більше.

У вітальні все ще був шум – це значить, що там ще хтось є. Тому моєму шлунку доведеться ще трохи почекати. А тому зараз саме час подумати про своє майбутнє.

Я встала з-за столу і плюхнулась на ліжко. Мені, мабуть, ще ніколи не було так приємно влягтися на ліжко після такого тяжкого робочого дня (хоча, ні, мої безсонні ночі за уроками були дуже частими і це блаженне відчуття, коли твоя голова торкається подушки після довгої праці просто не передати словами).

Я сказала Максу правду, що мрію жити в бібліотеці і читати. Але за це, нажаль, не платять. Платять але дуже мало. І то бібліотекарів зараз вистачає.

То ким я хочу бути? Це питання рано чи пізно починає мучати кожну людину. Я щиро заздрю тим, хто з самого дитинства визначився з майбутньою професією і все життя працює саме в цьому напрямку.

А я навіть розчаруватися, що не вступила туди, куди мрію, не зможу, бо я не знаю куди хочу вступати. Немає такої сфери, де б я просто неймовірно сильно хотіла працювати.

В такому випадку можна вибрати будь-яку сферу. Може на лічилочку? Ахахаха. Катруся вісімнадцять рочків.

Але це питання дійсно треба якось вирішити.

Лікар? Ні ні ні. Дуже багато відповідальності і я ніколи себе не пробачу якщо хтось через мене помре. А ще під час навчання треба морг пережити. Тому тут точне стовідсоткове ні.

Вчитель? Тут вже тепліше. Потрібно ідеально знати один предмет і вміти знайти спільну мову з дітьми. Той факт, що я дожила до вісімнадцяти років в цьому дитсадку можна вважати умінням знаходити спільну мову з дітьми? Тут треба подумати.

Наступні варіанти.

Юрист? Співчуваю усім моїм клієнтам.

Адвокат? Співчуваю усім звинуваченим.

Фотограф? Ти взагалі здуріла? У тебе телефон через кожний місяць ламається, а дорогуща камера скільки протягне?

Художник? Та я ніколи сильно не захоплювалась цим. Якщо спробувати може і вийде, але до вступу кудись лишилось декілька місяців і навряд чи я при такому графіку встигну підтягнути цю сферу творчості.

Маркетолог, ріелтор, адміністратор… Хто ще?

Щось нічого з цього мене не приваблює. І що ж придумати? Я такими темпами зламаю собі мізки, яких і так немає.

О, наче у вітальні тихо. Треба спробувати піти поїсти. Одинадцята година ночі, що ж треба робити в цей час? Ну звичайно іти їсти. Що ж іще?

Я обережно прочинила двері своєї кімнати. Наче нікого немає. Я тихесенько вийшла з кімнати, прокралась до холодильника, тихесенько його відчинила. На мене так поглянула смачнюча ковбаса, да разом із сиром. Я швиденько їх дістала. Знайшла хліб. Відрізала усе, склала бутерброд. Поклала все на місце. ніби тут нікого і не було, і так само тихесенько попрямувала назад до своєї кімнати.

• Де була? – почувся голос мого тата з темряви. Я ледь не впустила свій дорогоцінний бутер.
• В школі.
• Так допізна?
• Я додатково займалась математикою.
• Ооо, і з ким же.
• З Максом.
• Ви навчаєтесь в одному класі.
• Ем, ну… він наш новий вчитель математики.
• Хто б сумнівався, що він старший за тебе.
• Ти також це помітив.
• Угу, - він на мить замовчав, а потім підійшов до плити і поставив чайник грітися.
• Ти хліб мазала маслом?
• Ні.
• Давай сюди бутерброд, намажу тобі, - тато взяв мій нашвидкуруч зроблений бутер і почав намазувати маслом. Потім відрізав ще декілька шматків ковбаси і сира і поклав туди ж. І накрив це все ще одним шматком хліба.

Коли чайник закипів він дістав дві чашки і зробив нам чай.

• Бери чай і пішли за стіл.

Ми сіли у вітальні біля каміну. Взимку батьки часто розпалювали камін. От і сьогодні там ще жевріли вогники.

Тато підкинув трохи дров і вогонь почав поступово розгоратися.

• Мама останнім часом намагалась із тобою поговорити. Але робила це так, ніби ти мала дитина, - він зробив невеликий ковток чаю. – Ти вже доросла, хоч ми батьки, не завжди хочемо це розуміти. Макс хороший хлопець.
• Він мій вчитель, між нами не може бути нічого, - я сказала це з легкою гіркотою в голосі, яку намагалась подавити. Вголос це прозвучало дуже недуже. Одне діло щось безліч разів казати у себе в голові, а інше от так вголос татові.
• Він твій вчитель на декілька місяців. Потім ти закінчиш школу і ви зможете робити все, що захочете, - тато дістав сигарету і закурив.

Я відкусила маленький шматочок бутерброда. У татовому виконанні він був дуже смачний. Але зараз мені не хотілося їсти.

• Я не хочу його кохати. Він просто жахлива людина. Ми стільки з ним спілкувалися на канікулах, а він мені навіть не натякнув, що приїхав сюди працювати вчителем. Та і скоріш за все у нього є дівчина, - тато тепло подивився на мене.
• Ти знайшла докази цьому?
• Ні.
• Тоді це безпідставне твердження. А з приводу того, що він жахлива людина… - він на мить замовк. – Ти вже закохалася, моя люба.