Канікули минули непомітно. Моя нога була вже в повному порядку але пані Марія дуже рекомендувала ще поки не сильно її навантажувати.
Після того випадку з моєю ногою, мою любу Олю зобов’язали слідкувати за дітьми поки я не одужаю. Мене це порадувало, бо вона набагато краще за мене справлялася з ними. А я, як мала дитина, могла цілими днями сидіти в своїй кімнаті і читати Макса Фрая. До речі, мені лишилось прочитати дві останні книги циклу «Лабіринти Ехо» - «Балакучий мертвець» та «Лабіринт Мьоніна». От так із сестринською любов’ю та пошкодженою ногою можна за тиждень прочитати п’ять книг.
Мені, до речі, подарували новий телефон. Точніше, тато купив собі новий, а мені віддав свій старий. І я скажу вам, що це дуже крутий телефон. Зважаючи на те, що він був також куплений нещодавно, а я з великою вірогідністю його також скоро розіб’ю. Буде просто неймовірне чудо, якщо він проживе довше трьох місяців.
Щодо Макса. Він іноді до нас заходить, оскільки я деякий час не могла виходити з дому. Частіше за все він передає різні смаколики від своєї бабусі.
Моя мама після того, як його побачила, якось інакше почала до мене ставитись. Почала казати, що я вже доросла, що я розумна дівчинка і не нароблю дурниць.
Я, звісно, розумію про що вона і до чого це все, але коли вона заводить такі розмови я зазвичай роблю вигляд, що абсолютно не розумію про що вона і намагаюсь зникнути з її поля зору.
Аля коли почула про Макса одразу записала його в мої наречені.
Але чому усі просто помішалися на весіллі та стосунках?
Я взагалі заміж не хочу. Тим паче не за нього. Він мені навіть не захотів казати звідки він і наскільки сюди приїхав. Сказав: «Скоро по все дізнаєшся».
Дратує прям. І набагато краще було б якби він по-швидше поїхав туди, звідки приїхав. А якщо він приїхав сюди навчатися? Ні ні ні. Не може цього бути. До того ж мені здається, що він старший за мене на декілька років. Виглядає він дуже молодо. Але наші хлопці зараз, так само як і дівчата, намагаються виглядати старшими, ніж вони є. І тут складно вгадати скільки кому років. Ну так і про Макса можу сказати, що виглядає він молодо, але відчувається, що він старший за мене. Тому навряд чи він приїхав сюди вчитися. Але навіщо тоді?
Провідати бабусю? Навіщо тоді приховувати це? Чому просто прямо так не сказати?
Краще щоб він якомога швидше поїхав звідси. Бо я відчуваю, що починаю закохуватися в нього. А я цього не хочу. Не хочу потім ревнувати його, переживати за нього. У мене і так багато за кого переживати треба. І якщо ще одну людину додати, то переживалка зламається.
Завтра вже в школу. Він мені не писав, що їде звідси. Ми з ним обмінялися телефонами і іноді списуємось. Але зазвичай він просто питає мене, як я себе почуваю. І не виключено, що це питала його бабуся. Чому я взагалі про нього думаю? Потрібно видалити його зі своїх думок. І зробити це якомога скоріше. Зараз мені потрібно думати як здати ЗНО та вступити хоч кудись. І краще визначитись самостійно куди я хочу вступати. А то мама відправить мене на педагогічний, а тато на юридичний. Хоча, який з мене юрист і тим паче вчитель? Я ледь можу вчитись так, щоб зі школи не вилетіти. Не те що когось чомусь вчити. Єдине чому я можу когось навчити, це як робити смачнючу каву. В цьому мені точно немає рівних. Мане навіть батьки дуже часто просять зробити їм каву. А це вже неабияке досягнення.
Але думати над своїм майбутнім треба. Об одинадцятій вечора? За день до початку навчання? Завтра на 8:30 до школи. І бажано не запізнитись.
Зазвичай я не запізнююсь. ЗАЗВИЧАЙ. Але якщо я зараз не засну то точно завтра просплю і запізнюсь. А я будильник завела? Треба перевірити. Але так не хочеться вилазити з-під теплої ковдри. Наче заводила. Точно, да, на сьому ранку. Як раз за годину зберуся і за 15 хв дійду до школи. Усе буде супер. А зараз спи. Спатя тебе вже зачекався.
***
Я просто звалилась з ліжка, почувши таку новину. От треба було вчора полінуватись завести будильник?! Якого я проспала? В перший же день.
Моя класна керівничка мене приб’є. Благо речі вчора звечора приготувала. І сумку зібрала.
Я поспіхом одягнулася. Ледь не вбилася, одягаючи джинси. Я ніяк не могла засунути ногу в штанину. Потім ледь не порвала светр. Потім вперше в житті я не могла знайти свою розчіску. Ну, може не вперше, але зазвичай я кладу її на поличку в шафу, де у мене стоять всі косметичні засоби. Виявляється її вчора забрали малі і когось нею розчісували. Судячи з того, що вона була вся в рожевій фарбі, то нею розчісували пофарбовану Лолу.
Але як я маю розчісувати своє волосся оцією розчіскою? Мама, побачивши, що я в паніці готова була вже просто заплакати, віддала мені свій новий дерев’яний гребінець, який вона купила на різдвяному ярмарку. Дуже їй за це вдячна. Потім я поспіхом почистила зуби і вмилася. Не поснідала і в 8:20 вилетіла з дому. Півгодини збиралася. Якби не це все, я би зібралася за 10 хв. Але моя вдача просто зашкалює.
По дорозі я тричі послизнулась і один раз впала. А, ще на порозі школи стикнулася зі своєю класухою і вислухала її нотації про те, що я в перший же день запізнююсь і якщо продовжу в тому ж дусі то піду працювати до них в школу двірником, замість діда Степана. І в 8:45 я, нарешті, стояла біля дверей потрібного мені кабінету.