Знову ти?

Моє бажання одразу заснути ні про що не думаючи було здійснене. Як тільки моя голова торкнулася подушки свідомість оголосила закінчення робочого дня. Підсвідомість взяла з неї приклад і також кудись пішла, тому що сон, який мені снився, я взагалі не пам’ятаю. А за сни, як мені відомо, відповідає саме підсвідомість. Але може це на краще, бо той стан в якому я заснула не пророкував нічого кращого за кошмар. Хоча…. може і ні.

Ранок був на трієчку. Діти вирішили поставити рекорд в гучності звуку, або перевірити від якої кількості децибел почнуть тріскатись стіни та розіб’ються вікна. Шкода, що я була у своїй кімнаті на місці старшої сестри, а не однією з компанії шкідників.

Отже, мені таки довелось встати і піти подивитись, що вони там роблять. Особисто я абсолютно не проти дитячого галасу та бешкетування. Але є в нашій сім’ї два дорослих, які все ж бажають повернутися у свій більш-менш цілий будинок і, по законам жанру, карати за усі наслідки будуть найстаршу. Хто не знає, в багатодітних сім’ях, та і взагалі в сім’ях де більше однієї дитини, найчастіше карають старшу, оскільки вважається, що саме вона винна у поведінці молодших, бо «Ти ж старша!».

Ну короче, мені довелося йти і рятувати власну шкуру.

Коли я вийшла за двері власної кімнати, повз мене пролетіло «двоє із ларца», надягнули куртки і побігли на двір. Ну на дві біди менше. Далі я піднялася на другий поверх. На сходах зустріла Олю усю при параді, яка відмовилась мені пояснити, куди воно таке наштукатурене зібралось. Але ладно, хай іде з Богом.

На диво кімната дівчат була ціла. Вікна не тріснули, ліжка не розвалились. Це вже добре.

• Що ви робите, - дружньо запитала я, підходячи до дівчат.
• Дорослим цю таємницю відкривати не можна, - повідомило мені дівча, на яке було одягнено все, що тільки можна було натягнути на півтора метра зросту і, я так підозрюю, що хтось потирив ще й Оліні прикраси.
• Ну взагалі-то дорослі можуть і перервати цей ритуал.
• Його вже ніхто не зможе перервати, - сказала людина з вдома шарфами на морді (мабуть, воно намагалось зробити щось типу балаклави).
• Процес безповоротно запущений, - (повторило друге, яке натягнуло реглан з кпюшоном і затягнуло капюшон так, що були видні лише очі).
• Якщо ви пошкодите щось в цій кімнаті більше дозволеного рівня пошкодження, дорослі позбавлять вас магічної ліцензії і відправлять на каторжні роботи.
• Магія потребує жертв.
• От і добренько, три жертви у магії вже є. А вони також по-сумісності є добровольці на двотижневе прибирання усього будинку, тому я пішла.
• Ееее, не-не-не! Ми так не домовлялися!
• Да? Але ж магія потребує жертв…
• Нуууу, не таких жертв вона потребує.
• Ми тут просто Лолі волосся фарбуємо в рожевий колір, а також зробимо манікюр і новий макіяж.

Усю компанію здав малий гномик, ім’я якого Анній син Миколая (у Володарі перснів імена гномів епічніше звучали). Але факт залишається фактом. Хоча сам магічний ритуал мене не вразив. Це треба було от так одягнутись, наробити такого галасу, хоча, думаю, тут трохи хлопці допомогли, щоб просто перефарбувати ляльці волосся гуашшю, зробити макіяж дитячою косметикою і манікюр. Я можу лише сподіватись, що ці унікуми не додумаються взяти косметику наших вельмишановних дам.

• Ладно, живіть, чорнокнижники.

Мені щось буркнули у відповідь, по типу: ми відьми, а не чорнокнижники, і я пішла.

Лишилось перевірити де Ваня і можна іти далі лежати в ліжку.

Але цей козак мене не здивував. Він як завжди лежав на своєму ліжку і втикав у свій телефон. Підозрюю, що він так і не помітив, що я заходила.

Ну от і все, діти перевірені. Значить можна іти далі спати. Лише сподіваюсь, що близнюки не пішли палити хату сусідам.

Ліжко мене чекало розпростерши обійми. Я залізла під теплу ковдру і вона одразу огорнула мене усім своїм теплом, яке мала. От хто мене завжди чекає. До речі, я придумала назву покровителю, або духу, ліжок і сну.

Його звати Спатя, він відповідає за людські сни і завжди усіх чекає, щоб показати новий сон, який придумував цілий день. Він також враховує думки і події вашого дня. І намагається створити максимально корисний для вас сон.

Ну так от, мій Спатя мені готовий був показати ще один прекрасний, кольоровий, неймовірно реалістичний сон. Але…..

Щось вибухнуло. ЩОСЬ ВИБУХНУЛО! Я вскочила з ліжка, ледь не звалилася і побігла на звук вибуху.

Скільки разів казала собі, що потрібно перевіряти усіх дітей. Я вскочила в перші ліпші чоботи, надягнула якусь куртку і вибігла на вулицю.

Переді мною була просто картина маслом: мої двоє, кхм, брата, стояли біля нашого старого водяного насоса, який тато витяг з підвалу щоб відвезти на ремонт, насос був увесь чорний і поряд з ним валялись деякі роздріблені деталі, а ці два електрики були також усі чорні лише та частина обличчя, яка була під татовими сварочними окулярами була чиста.

• Ви…ви що тут робите? Це що? – я була в легкому шоці і самоконтроль поки був також в ауті.
• Вирішили полагодити насос.
• Самі? Хто дозволив? Марш в хату!
• Ну Кать…
• Я сказала швидко!
• Я сказала швидко! Як взагалі можна іти до хати швидко?!
• Швидко і мовчки!