Розділ 16

З різнобарвного заколоту снів повертатися в реальність не хотілося – настільки манливими здавались їхні пута. Діна розуміла, що це інша реальність, чужинна їй, але, водночас, відчувала таку силу, таку незбагненну спорідненість у ній; міцну нитку, яка її не відпускала. З цього стану її намагався вирвати чийсь голос, який вона заздалегідь свідомо зненавиділа:

– Ну ти й дрихнеш.

Розплющивши очі, вона кілька разів моргнула, намагаючись сфокусуватися, усвідомити своє становище. Але навіть у розмитій картині змогла побачити кучеряве, довге волосся рудого відтінку.

– Це стало звичкою: сидіти на моєму ліжку? – невдоволено буркнула Діна, ледь зрозумівши, де вона знаходиться.

– Знаєш, твоє ліжко таке м'яке. Не хочеш помінятись? – засміялася Скарлетт.

– А ти перестанеш приходити до мене без попередження?

Скарлетт задумалася, ніби прикидаючи:

– Якщо ти не даси приводу.

– На цей раз дала?

– Не ти, але хтось інший.

Скарлетт закрила журнал, який читала до пробудження дівчини, і погляд її посерйознішав, а з виразу обличчя спала тінь маски.

– До речі, як тобі спалося цієї ночі? Мабуть, міцно як ніколи?

Діна насупилась, не розуміючи, до чого вона веде.

– Яке красиве волосся, – вона торкнулася локонів Діни рукою, і відкинула їх, оголюючи шию дівчини. – Цікава пляма. – Скарлетт потерла пальцями зону потилиці. – Чи ти її помічала раніше?

Діна схопилася з ліжка і кинулася до дзеркала – мабуть, це був найрізкіший підйом у житті дівчини. Вона взяла маленьке дзеркальце і, зібравши волосся, направила його до великого дзеркала. У його відображенні Діна побачила червону пляму, що поступово розсмоктується – свіжа, яка зазвичай утворюється після уколу.

Потім у дзеркалі з'явилася Скарлетт.

– Гарне місце, правда? Ніхто й не помітить, – вона підійшла ближче. – І я не помітила б, але вчора в журналі знайшла техніку масажу шиї. Коли я торкнулася її, виявила дивну опухлість. Я пішла до Ентоні – у нього те саме.

Погляд Діни зустрівся з поглядом Скарлетт у відбитку.

– І що він каже?

– Він не знає.

Діна повернулася до співрозмовниці.

– Хтось узяв нашу кров. Але навіщо?

– Треба з'ясувати.

Їхню розмову перервав стукіт у двері – потім вона відкрилася.

– О, Скарлетт, – радісно вигукнула Хлоя. – Я прийшла запитати, чи ми прикрашатимемо кімнату. Ребекка з Колом майже все зробили, але залишилися деякі дрібниці.

– У мене плани, – відповіла Скарлетт. – Але Діна тобі допоможе.

– Гаразд, тоді я чекатиму там.

Коли дверцята знову виявилися замкненими, Скарлетт додала:

– Спробуй з'ясувати, чи вона має слід від уколу.

– Я бачила сьогодні дещо, – Діна розповіла про свій сон.

На обличчі Скарлетт відображалося щось між жахом та недовірою.

– Що? Це неможливо.

–  Це те, що я бачила.

– Має бути якесь пояснення. Мені та Ентоні треба подумати. Якщо дізнаєшся ще щось – дай знай.

Наприкінці дня вся школа була прикрашена різними дрібницями, які створюють почуття свята. Однак у Діни не було відчуття краси та веселощів – на неї лягла тінь власних думок, в яких вона витала з самого ранку. Це помітила і Хлоя:

– Ти надто сумна. Може, я багато говорю? Я іноді не усвідомлено лізу не у свої справи.

– Просто не виспалася, – збрехала Діна.

  – О, а я навпаки – спала сьогодні міцно, як ніколи. Давно в мене такого не було.

Діні пощастило: за весь обсяг роботи вони трохи спітніли, що змусило Хлою зібрати волосся у хвіст. На потилиці у неї червоніла така сама пляма, як і в неї. Про це вона повідомила Скарлетт через особисті повідомлення. Та відповіла, що вони про це поговорять завтра.

Внаслідок того, що весь день думки дівчини тяжіли важким тягарем, її голова надвечір розболілася, а тіло занурило від фізичної роботи.

Вона заснула так само міцно, як і минулої ночі.

1520 рік

Усин все більше поринав у помаранчеву заграву, задихаючись від сірого диму. До вогню, що поширився, місто було затоплено невгамовними дощами і розтанутим снігом. До того ж, вітер посилювався, зриваючи дахи будинків і гілки дерев (іноді й самі дерева), а земля так тремтіла, що утримуватися на ногах ставало все важче. Люди метушилися, звідусіль чулися несамовиті крики, виднілися зруйновані будівлі. Повітря заполонило запах гару.

Діна побачила кілька людей, що біжать невідомо куди – в темряву сірого диму. Вони виглядали виснаженими, а в їхніх очах застигла гримаса перекрученого жаху. Їхні жахливі крики чулися звідусіль.

Вона бачила згасаючі погляди, як тендітні тіла залишає життя. Душі палали, перетворюючись на попіл, що роздувався за вітром, ніби їхнє життя не мало жодної ціни. Запах крові,  що був довкола, в'їдався у шкіру. Діна несвідомо дряпала руки, бажаючи позбутися того, що витало навколо.

Поки Діна з жахом дивилася на руїни, на які перетворився Усин, місто повільно вмирало, палаючи у вогні. Вона раптом подумала, яким він є зараз: сірим, але квітучим, зі своїми, хай і неяскравими, але контрастними фарбами; що володіє тим повітрям, що заповнює груди надією.

Однак у минулому він був і таким: зануреним  у крові, курним, зникаючим.

Діна стерла з щік сльози, що котилися. Вона закрила рота рукою, не випускаючи крик назовні – боячись, що її жах зможе лише луною видатися у відлуннях минулого.

Зібравшись, дівчина зробила крок уперед, ступаючи в завісу чорного диму, що закрив собою весь небесний вигляд. Десь у густоті просочувалися відблиски далекої яскраво-червоної заграви, завдяки якій Діна помітила чоловічий силует. За кожним його кроком догоряли на землі іскри, а в яких частинах пожежа була така сила, що в її дикому полум'ї вмирало не тільки життя, а й надія. Все руйнувалося, ніби не мало жодної ціни. Наче все будувалося так легко, як і знищувалося.

На якийсь час силует завмер, потім повільно обернувся. Діна впізнала його. Колись юна, миловидна подоба юнака нині була вкрита чорною сажею, що нагадувала величезну дірку, яка проросла в тому місці, де колись билося серце Усина. Свого вигляду він не втратив, і, здавалося б, залишався таким самим. Однак було щось, що видавало його – погляд юнака помутнішав, і зовсім не був схожий на той окрилений, сповнений почуттів та віри, з яким Діні довелося познайомитися раніше. Там була жорстокість і водночас розпач. Жаль, і в той же час готовність. У ньому боролися ці почуття, одна за одною, і деякі перемагали, брали вгору розум, заповнюючи своєю чорнотою.