Розділ 10

Не встигла Діна зібратися з думками і обміркувати все як слід перш ніж зробити висновки, як у двері постукали. Втім, з того моменту, як вона зайшла до кімнати, дівчина не встигла навіть переодягнутися.

Відчинивши двері, на порозі стояла Хлоя, тримаючи в руках кремовий торт зі свічкою у вигляді одиниці.

– На честь твоєї першої маленької перемоги, – радісно пролепетала вона і увійшла до кімнати, трохи відсунувши Діну від дверей. – Ми прийшли тебе привітати.

За нею послідкували Чак, Скарлетт і замикав коло Ентоні. Останні двоє виглядали як ні в чому не бувало, ніби це не вони сварилися лише кілька хвилин тому. І дивлячись на них зараз, безтурботних, абсолютно спокійний, а не готових перегризти один одному горлянки, щоб довести свою правоту, складалося враження, ніби їхній нещодавній діалог теж був ілюзією.

– Потрібно обов'язково загадати бажання. Тільки не вголос! Щоб справдилося. – сказала Хлоя.

Скарлетт мовчки приєдналася до Хлої. Вона торкнулася пальцем свічки, і та запалилася.

Вибору не залишалося. Бажання Діна не хотіла загадувати, але приставивши руку ближче до свічки у вигляді одиниці, легким вітром загасила полум'я, невимушено посміхаючись, і дякуючи хранителям за візит та привітання, все–ж таки промовила про себе, щоб ця маленька перемога була не останньою. Це не було блефом, тому що Діна справді була рада бачити їх усіх.

Чак тримав тацю з тарілками, приладами та напоями. Вони з Хлоєю розташувалися за порожнім письмовим столом у розі кімнати, розливаючи лимонад і нарізуючи торт. Тим часом Хлоя била Чака ганчіркою, щоб той не крав фрукти з десерту.

Скарлетт розглядала кімнату, вдаючи, що їй цікаво. Втім, можливо, вона й оцінила червоний оксамит і відтінки всього яскраво-червоного, що зібралися тут, але їй вистачило для цього кілька секунд. Потім вона просто вдавала, час від часу поглядаючи на Ентоні. Все в ній протестувало, але жоден її жест не зробив нічого, що могло б зупинити неприйнятну їй ідею, що було не схоже на неї. Було щось владне над дівчиною, щось, чого вона не боялася, а шанувала. Коли погляд її кинувся у вікно, вона щільно підібгала губи, і відійшла, щоб не чути їх.

Ентоні продовжував стояти біля дверей.

Діна зрозуміла, що має зробити перший крок до неминучого діалогу. Те, що Ентоні хоче їй щось сказати, вона знала давно. Можливо, це звільнить її від питань про їхній недавній діалог, який Діна почула, хоч ні Скарлетт ні Ентоні не здогадувалися про це.

– Ти так і стоятимеш? – запитала вона, підійшовши до юнака.

– Ти запрошуєш мені увійти?

– Ну, якщо тобі потрібне запрошення…

– Я просто спостерігаю за тобою, – раптом випалив він.

Діна насупила брови.

– Спостерігати за мною? Навіщо? – вона зробила здивований і безневинний вигляд, хоча чудово знала відповідь.

Ентоні це тільки потішило. Він усміхнувся, повернувши голову убік – так, що погляд його кинувся на стіну.

– Ти така брехуха, – зауважив він. – Але мені є що тобі сказати. По очах бачу, ти тільки цього й чекаєш.

Він відійшов у кут, ще далі від усіх, притуляючись спиною до стіни – щоб, з нагоди, побачити постать, що наближається. Звичайно ж, Діна пішла за ним.

Ентоні оглядав стелю, зважуючи, обмірковуючи. Він був упевнений у своєму рішенні, але не знав, як правильно до нього підійти, тоді як Діна вся згоряла від цікавості. Але все ж таки дала йому час на роздуми.

– Красива все-таки архітектура у цій будівлі. Раніше вкладали в неї кохання та фантазію, – почав він. Дивлячись на вікно, біля якого все ще стояла Скарлетт, склавши руки, продовжив: – Холодить. Але вода в озері все ще не примерзла. Вона така ж кристально чиста. Мабуть, у такий час там зустрілися закохані, приречені на смерть.

Діна уважно слухала, але тут не втрималася і перебила:

– Це лише легенда.

– У будь-якій легенді є правда, хай навіть найменша її частка.

Нарешті Ентоні звернув погляд на Діну, і від цього у дівчини все стислося і похололо. Гранично чиста сірість його очей пронизала, як ніж.

– Ти хочеш сказати…

І він сказав те, що мав сказати. Те, що потрібно було розповісти ще давно.

– Що це правда, як і те, що ти бачиш руну.

Діна мовчала, дивлячись на нього, чекаючи, що ще він скаже. Ентоні відповів їй таким самим поглядом. З хвилину вони так стояли, спікаючи один одного, наче перевіряючи на міцність.

Невідомо, скільки б вони ще простояли, якби Хлоя не крикнула:

– Скільки можна базікати? Давайте їсти!

Діна мала намір повернутися до всіх інших, залишивши юнака без відповіді (здебільшого від того, що вона не знаходила слів), але Ентоні втримав її за руку та прошепотів на вухо:

– Наступного разу, коли тобі насняться голубки, що воркують біля озера, а потім ти побачиш, як вони вмирають, ти обов'язково прийдеш до мене. Може, не одразу, але прийдеш. Але прошу, не затягуй. Прийде щось страшне, і це торкнеться нас усіх.

 У його голосі звучала якась загроза, не звернена до Діни. По тілу від пробігли мурашки, а між хребтом просочився холодок.

Потім він відпустив дівчину та пішов за своїм шматком торта.

Вечір вони провели балакаючи. Скарлетт і Ентоні повернулися в колишнє розташування духу, не виявляючи жодних змін, хіба, крім того, що Ентоні уникав дивитися на Діну. Однак ніхто такої поведінки не помітив.

– Вітати з першою перемогою на тренуванні серед своїх – це наша традиція. Щоправда, мені здалося, Даміль трохи піддавався. Зазвичай він лютіше веде себе. До того ж, йому добре відомі всілякі трюки, щоб так швидко вийти з гри, – розповіла Хлоя.

– Не знецінюй чужих старань, – відповів їй Чак.

– Ну так, ти маєш рацію, – погодилася вона. – Я радію, що ти не дала йому вийти переможцем.

Діна зголосилася допомогти Хлої з миттям посуду. Зважаючи на те, що тарілок було небагато, Хлоя спочатку відмовлялася, але Діна залишалась наполегливою. Насправді, їй ні скільки хотілося допомогти з миттям тарілок, скільки дізнатися про Даміля.