Один день із життя Олександра Олександровича Воропаєва, учня 4-Б класу

Хлопець сидів за кухонним столом, бездоганно зачесаний, у випрасуваній шкільній формі. Перед ним лежав планшет із відкритими графіками. Його батько, Саша-старший, поспіхом допивав каву, застібаючи запонки на сорочці.

— Тату, я переглянув твою пропозицію щодо інвестування в мій стартап мобільних ігор, — серйозно промовив десятирічний Сашко, хмурячи брови точнісінько як батько під час кризи. — Твої тридцять відсотків акцій в обмін на стартовий капітал — це грабіжницькі умови. Ринок мобільних додатків для школярів зараз на підйомі. Я згоден максимум на п'ятнадцять. І фіксований відсоток із продажу внутрішньоігрової валюти.

Катя, яка саме накладала синові млинці, ледь не впустила лопатку від сміху. Вона підійшла, поцілувала чоловіка в щоку, а сина погладила по голові.

— Воропаєв-молодший, припини тероризувати батька до початку робочого дня. І з'їж сніданок. Твій «аналіз ринку» почекає до великої перерви.

— Мамо, у бізнесі немає перерв, — зітхнув Сашко, але слухняно взяв млинець. — Андрій Юрійович Жданов каже, що пролонгація контрактів вимагає оперативності.

Саша-старший лише гордо посміхнувся, дивлячись на копію самого себе.

— Гаразд, акуло, двадцять відсотків — і я оплачую сервери. Подумай про це по дорозі до школи.

11:30. Велика перерва. Шкільний коридор.

Поки однокласники бігали коридором і кидалися портфелями, Сашко Воропаєв організував у кутку біля підвіконня справжній аналітичний центр. Навколо нього зібралися три головні хулігани класу.

— Значить так, хлопці, — Сашко крутив у руках маркер. — Ваша схема з перепродажем колекційних карток у їдальні застаріла. Ви демпінгуєте ціни. З завтрашнього дня ми запускаємо штучний дефіцит. Я забираю половину рідкісних карток у свій сейф, ціна виростає вдвічі. Мій відсоток за монополізацію — кожна третя цукерка з ваших замовлень. Питання?

Хулігани, які зазвичай тримали в страху всю початкову школу, дивилися на маленького Воропаєва з відкритими ротами. Його залізний погляд і впевненість не залишали жодного шансу для суперечок.

— По руках, Воропаєв, — буркнув головний задирака, протягуючи руку.

— У бізнесі руку не тиснуть, для цього є папери. Запишіть у щоденниках, — відрізав Сашко.

14:00. Кабінет директора гімназії.

Катя та Саша-старший терміново приїхали до школи після дзвінка класного керівника. Коли вони увійшли до кабінету, Сашко-молодший спокійно сидів на стільці, гортаючи шкільний статут, а директорка пила заспокійливе.

— Олександре Юрійовичу, Катерино Валеріївно, — заговорила директорка, благально дивлячись на батьків. — Ваш син — геній, але це неможливо! Він влаштував у класі справжню ф'ючерсну біржу! Він приймає ставки на те, хто отримає двійку на самостійній з математики. Більше того, він викупив у паралельного класу всі запаси кольорової крейди і тепер здає її в оренду вчителям під відсотки від хороших оцінок!

Саша Воропаєв-старший кашлянув у кулак, намагаючись стримати шалений тріумф і гордість, які ледь не розривали його зсередини. Катя ж, поправивши лінзи, суворо подивилася на сина.

— Сашко, це правда?

— Мамо, це просто оптимізація шкільних ресурсів, — абсолютно спокійно відповів хлопчик, підводячись. — Вчителі скаржилися на брак крейди? Я вирішив проблему логістики. А ставки на самостійну — це лише стимуляція однокласників краще вчити формули. Хто хоче виграти гроші, той сідає за підручники. Це мотиваційний менеджмент.

Директорка безсило опустила голову на стіл.

18:00. Вдома.

Увечері, коли вся родина зібралася у вітальні, Сашко-молодший підійшов до батька і протягнув йому свій планшет.

— Тату, я згоден на твої двадцять відсотків. Плюс, я підрахував прибуток від оренди крейди — ми можемо покрити витрати на сервери за два тижні.

Саша-старший обійняв сина за плечі, голосно засміявшись на весь будинок:

— Ну що, Пушкарьова? Я ж казав, що генетика — велика річ. Наш хлопець у десять років будує всю гімназію.

Катя підійшла до них, обійняла обох своїх коханих чоловіків і з ніжною посмішкою промовила:

— Головне, Олександре Олександровичу, щоб твій «мотиваційний менеджмент» не заважав тобі вчити англійську. Бо завтра до нас приїжджають дядько Андрій і тітка Кіра з Надійкою, і вона обіцяла перевірити твою вимову.

— З Надійкою я домовлюся, мамо, — впевнено посміхнувся Сашко-молодший, заплющивши очі. — У мене для неї є ексклюзивна колекція карток. Вона підпише будь-яку угоду.

Цей звичайний день маленького Воропаєва показав, що майбутнє холдингу «Zimaletto» перебуває в найнадійніших, найрозумніших і трохи хитрих руках. Життя тривало, і кожна його хвилина була сповнена любові, сміху та залізного бізнес-розрахунку.