День, якого вони чекали довгі місяці й за який боролися п'ять років, настав раптово.

Саша привіз Катю о третій годині ночі. На ньому були різні шкарпетки, сорочка застебнута навскіс, а в очах панував такий дикий, первісний жах, якого колеги по бізнесу не бачили навіть під час найбільших фінансових криз. Він міцно тримав Катю за руку, поки її везли на каталці в пологове відділення.

— Саш, заспокойся, дихай... — намагалася посміхатися Катя між переймами, хоча її обличчя було блідим від болю. — Ти ж обіцяв бути сильним.

— Я сильний, Пушкарьова, я абсолютно спокійний! — тремтячим голосом кричав Саша, ледь не збиваючи стійку реєстратури. — Лікарю! Де професор? Де найкраща акушерка міста? Я плачу будь-які гроші, тільки зробіть так, щоб їй не було бочечки!

О шостій ранку, коли Катю вже перевели в передпологову палату, в коридорі лікарні почали з'являтися перші «рятувальні загони». Спочатку примчали Валерій Валерійович та Олена Олександрівна. Мати Каті одразу почала пити валеріанку, а батько ходив коридором чітким військовим кроком. Слідом за ними забігли Андрій та Кіра. Жданов на ходу допивав каву, а Кіра привезла з собою величезну сумку з речами, які вони так ретельно збирали.

Але справжній вибух стався о восьмій ранку, коли ліфт відчинився і звідти маршем вийшов весь «женсовет» у повному складі: Маша, Тамуся, Свєта, Амура та Тетяна. Вони були з повітряними кульками, величезним м'яким ведмедем і термосами з чаєм.

— Де наша Катруся?! Що кажуть лікарі? — з порога закричала Маша, підбігаючи до Андрія.— Тихо ви, це ж лікарня! — спробувала втихомирити їх Тетяна, але сама вже заглядала у віконце приймального покою.

Сашу лікарі в палату не пустили через його надмірну паніку. Він сидів на стільці в коридорі, закривши обличчя руками. Весь його залізна, воропаєвська броня повністю розсипалася. Він думав лише про те, через що Каті довелося пройти — рак, хімія, страшна операція, п'ятдесят на п'ятдесят... І ось тепер вона там, за цими білими дверима, дарує світові нове життя.

Андрій підійшов до нього, сів поруч і міцно поклав руку на плече колишнього суперника, а тепер найближчого друга.

— Саш. Чуєш мене? Все буде добре. Вона Пушкарьова. Вона залізна. Вона перемогла смерть, а народити твого сина для неї — це просто черговий успішний бізнес-проєкт. Подивися на мене.

Саша підвів голову, його очі були червоними від напруги.

— Жданов... якщо з нею щось... я не витримую.

— Нічого не буде, — твердо сказала Кіра, підходячи з іншого боку і обіймаючи брата. — Ми всі тут. Весь її захист тут.

Раптом двері пологової зали відчинилися, і на поріг вийшла втомлена, але усміхнена акушерка. Вона зняла маску і подивилася на величезну юрбу, яка миттєво затамувала подих. Жіноча рада завмерла з кульками в руках, батьки Каті схопилися з лавки.

— Хто тут батько? — запитала акушерка.Саша підвівся, його ноги буквально підкошувалися.

— Я... Я батько. Що з Катею?

— Вітаю вас, татусю! Хлопчик, три шістсот, сорок два сантиметри. Мама почувається чудово, відпочиває. Справжня героїня, навіть не кричала майже. Проходьте, вона чекає на вас.

У ту ж секунду коридор лікарні вибухнув таким криком радості, якого ці стіни ще не чули. Маша і Тамуся верещали від щастя, обіймаючи одна одну, Амура підкидала кульки, Олена Олександрівна ридала на грудях у чоловіка, а Валерій Валерійович вперше за п'ять років пустив скупу чоловічу сльозу. Андрій та Кіра міцно обійнялися, відчуваючи, що ця перемога — одна на всіх.

Саша на неслухняних ногах зайшов до палати. Там панувала тиша і пахло стерильною чистотою. Катя лежала на ліжку, втомлена, зі скуйовдженим волоссям, але її обличчя світилося таким неземним, фантастичним світлом, якого він ніколи раніше не бачив. А поруч із нею, загорнутий у білу пелюшку, лежав маленький, крихітний згорточок, який тихенько сопів.

Саша підійшов, повільно впав на коліна біля ліжка і обережно, ховаючи обличчя в її долоні, заридав від невимовного щастя.

— Дякую тобі... Дякую тобі, моя Пушкарьова, — хрипко шепотів він, цілуючи її пальці.Катя слабко посміхнулася, поклала вільну руку на його голову і тихо сказала:

— Подивися на нього, Саш. Він справжній Воропаєв. Навіть хмуриться так само, як ти, коли перевіряєш фінансові звіти.

Саша підвів погляд на сина. Малюк раптом поворухнув маленьким кулачком, ніби вітаючись із батьком. За вікнами пологового будинку починався новий, яскравий червневий день. Життя, яке вони колись ледь не втратили, остаточно перемогло, розквітнувши новим, чистим і безмежним щастям.