Поява жіночої ради (женсовета) в офісі «Zimaletto» перетворила звичайний робочий вівторок на справжнє стихійне лихо.

Катя приїхала в компанію всього на годину, щоб підписати кілька термінових фінансових наказів перед тим, як остаточно піти в декретну відпустку. Вона намагалася пройти непомітно, вдягнувши вільний кардиган, але від гострих очей «женсовета» приховати таку новину було просто неможливо.

Коли вона виходила з кабінету Саші, вся п'ятірка — Тамуся, Маша, Свєта, Амура та Тетяна — вже стояла в приймальні живою стіною. Шурочка, яка сиділа на ресепшені, терміново відклала всі дзвінки.

— Дівчата, я ж казала! Я казала! — першою на весь коридор верескнула Маша, сплеснувши в долоні. — Дивіться на цей животик! Катя, ти вагітна!

За секунду Катю взяли в щільне кільце. Тамуся вже витирала сльози хустинкою, Амура загадково посміхалася, а Свєта намагалася заглянути під кардиган, щоб оцінити точні терміни.

— Господи, Катруся! Яке щастя! — причитала Тамуся, обережно обіймаючи її. — Після всього, що ти пережила... після тієї страшної хвороби та лікування... Це ж справжнє диво!

— Так, тихо всі! Не тисніть на майбутню маму! — авторитетно скомандувала Тетяна, відсуваючи дівчат. — Катюш, який місяць? Хто буде? Хлопчик чи дівчинка? На кого схожий — на тебе чи на цього нестерпного Воропаєва?

Катя стояла посеред приймальні, червоніючи від такої лавини уваги, але на її обличчі цвіла щаслива посмішка.— Дівчата, заспокойтеся, будь ласка! Сьомий місяць. Буде хлопчик, — тихо зізналася вона.

— Хлопчик! Воропаєв-молодший! — Маша мало не підстрибнула. — Це ж буде копія Сашка! Уявляю цього карапуза в маленькому діловому костюмчику та з фірмовим воропаєвським поглядом!

У цей момент двері кабінету фінансового директора відчинилися, і на поріг вийшов сам Олександр Воропаєв. Він суворо зсунув брови, почувши цей галас, але побачивши, як «женсовет» оточив його дружину, миттєво зрозумів, у чому справа.

— Так, що тут за мітинг у робочий час? — удавано суворо запитав Саша, складаючи руки на грудях. — Ковальчук, чому звіти по тканинах ще не в мене на столі? Тропікіна, де договори?

Дівчата на секунду замовкли, але тепер вони більше не боялися гніву Воропаєва — за останні роки вони знали, як сильно він змінився поруч із Катею.

— Олександре Юрійовичу, та які звіти! — сміливо відрізала Маша. — У нас тут таке свято! Вітаємо вас! Тільки спробуйте образити нашу Катю хоч словом під час декрету — весь «женсовет» оголосить вам війну!

Саша подивився на Машу, потім на Катю, яка кусала губи, щоб не засміятися. Його суворе обличчя пом'якшало, а в куточках губ з'явилася та сама тепла посмішка. Він підійшов, обійняв Катю за талію і спокійно подивився на дівчат.

— Спробуй її образу тримай... Вона сама кого хочеш у раді директорів збудує, — з іронією промовив Саша, але потім серйозно додав: — Дякую, дівчата. За те, що завжди були поруч із нею.

З-за рогу коридору з'явилися Андрій та Кіра, які почули шум. Жданов, тримаючи в руках чашку кави, з посмішкою оцінив ситуацію:— О, Воропаєв, я бачу, твою таємницю розкрито. Тікай, поки «женсовет» не змусив тебе здавати гроші на пелюшки!

— Жданов, замовкни, ти перший у списку спонсорів, — відпарував Саша, і вся приймальна вибухнула гучним, дружнім сміхом.

Катя дивилася на своїх дівчат, на чоловіка, на Андрія з Кірою, і відчувала, що цей офіс, який колись бачив стільки її сліз і болю, тепер став місцем абсолютної, концентрованої радості. «Zimaletto» більше не було полем бою — воно стало домом, де на нове життя чекали з відкритим серцем абсолютно всі.