Альтернативний епілог. П'ять років потому. Справжнє щастя після перемоги над хворобою.

Червневе сонце яскраво заливало веранду великого заміського будинку Воропаєвих. Навколо панувала атмосфера затишку, передчуття чогось прекрасного і легкий аромат полуничного пирога. П'ять років тому вони стояли на краю прірви, але сьогодні лікарі ізраїльської клініки остаточно зняли Катю з медичного обліку. Ремісія стала її новим життям, а разом із нею прийшло справжнє диво, у яке після кількох курсів агресивної хімії ніхто вже й не сподівався повірити.

Катя сиділа в затишному плетеному кріслі, вдягнена в легку білу сукню вільного крою. Вона виглядала неймовірно жіночною, а її округлий, уже помітний животик видавав головну таємницю цієї родини — Катя та Саша чекали на малюка. Сьомий місяць вагітності протікав ідеально.

Саша Воропаєв крутився поруч із нею, як квочка. Колишній запеклий цинік і акула бізнесу тепер перетворився на найтурботливішого майбутнього татка. Він щохвилини поправляв їй подушку під спиною, підсував склянку зі свіжим соком і не зводив із дружини закоханого погляду.

— Саш, заспокойся, я просто вагітна, а не кришталева, — сміялася Катя, ловлячи його руку і ніжно притискаючи її до свого живота.

— Пушкарьова, мовчи. Я краще знаю, — бурчав Саша, але в його очах горіло таке безмежне щастя, що Катя лише міцніше стискала його пальці. В ту ж мить малюк усередині легенько штовхнувся прямо в долоню батька, і Саша миттєво замружився від захвату.

У цей момент до веранди підкотила знайома машина, і з неї вийшли Андрій та Кіра.

За ці п'ять років їхнє життя теж повністю змінилося. Вони більше не намагалися склеїти уламки минулого хворобливого кохання, а натомість побудували нові, зрілі та гармонійні стосунки. Андрій і Кіра тепер були щасливі разом — спокійно, без колишніх істерик, драм та зрад. Вони одружилися три роки тому, разом керували «Zimaletto» і нарешті знайшли ту саму душевну рівновагу, якої їм обом так не вистачало. Кіра виглядала розслабленою та сяючою, а Андрій тримав її за руку з упевненістю чоловіка, який знайшов свій справжній притулок.

— Привіт, сімейство! — з порога вигукнув Андрій, тримаючи в руках величезну коробку, перев'язану блакитною стрічкою. — Ми привезли першу партію подарунків для нашого майбутнього директора! Кіра пів дня обирала найкращу дитячу коляску в місті.

Кіра підійшла до Каті, обережно обійняла її та поцілувала в щоку.

— Не слухай його, Катюш. Я просто обрала модель, яка підійде під твої прогулянки в парку. Як ти почуваєшся? Наш племінник тебе не сильно мучить?

— Усе чудово, Кіро. Він у нас спокійний, весь у тата, коли той не на засіданні ради директорів, — підмигнула Катя.

Саша підійшов до Андрія, і вони по-братськи обійнялися, а потім міцно потисли один одному руки. Колишня ворожнеча між Воропаєвим та Ждановим остаточно стерлася в той день, коли Андрій порушив обіцянку і врятував Каті життя, привівши Сашу до неї. Тепер вони були найближчими друзями.

Вони всі разом сіли за великий стіл на терасі. Олена Олександрівна та Валерій Валерійович, які якраз вийшли з будинку з гарячим чаєм, світилися від радості, дивлячись на цю картину.

Катя дивилася на Сашу, який з посмішкою щось доводив Андрію щодо нових інвестицій, на Кіру, яка затишно сміялася з їхньої суперечки, і відчувала неймовірну вдячність долі. Вони пройшли крізь біль, тяжке розлучення і смертельну небезпеку, але не здалися. І тепер, п'ять років потому, їхня велика, дивна, але така міцна родина з нетерпінням чекала на нове життя, яке от-от мало з'явитися на світ як головний символ їхньої спільної перемоги.