Альтернативний епілог. Рік потому. Москва. Заміський будинок Воропаєвих.

Червневе сонце яскраво заливало велику терасу будинку, де за великим круглим столом панував неймовірний гамір, сміх і дзвін кришталевих келихів. На білій скатертині стояв величезний торт із написом: «З першим днем народження, Катю!» — саме так вони тепер називали цей день, рівно рік після тієї страшної п'ятигодинної операції в Ізраїлі.

Причиною цього свята була жінка, яка сиділа на чолі столу. Катя Пушкарьова-Воропаєва виглядала неймовірно. Її волосся вже відросло і тепер лежало стильним, коротким каре, на щоках палав здоровий рум'янець, а в очах більше не було й тіні смертельного болю. Вона пройшла крізь пекло, перенесла надскладну операцію, реанімацію та довгі місяці відновлення, але вона перемогла. Ремісія була повною і остаточною.

— Так, панове акціонери, хвилиночку уваги! — Андрій Жданов підвівся зі свого місця, піднявши келих шампанського. За цей рік він подорослішав, став серйознішим, але зараз його обличчя світилося щирою радістю. — Рік тому ми стояли в коридорі клініки і рахували прокляті відсотки. А сьогодні наша Катя не просто з нами — вона змусила акції «Zimaletto» вирости на двадцять відсотків за останній квартал! За нашого найкращого президента і за її залізне здоров'я!

— Ура! — підхопила Кіра, яка сиділа поруч з Андрієм. За цей важкий рік боротьби за життя Каті вони зі Ждановим неймовірно зблизилися, навчившись нарешті чути одне одного без колишніх образ і звинувачень. Кіра щиро посміхалася, цокаючись келихом з Катіною мамою, Оленою Олександрівною, яка без упину витирала сльози щастя. Валерій Валерійович, військова кістка, лише гордо випрямляв спину, дивлячись на доньку.

Саша Воропаєв сидів поруч із Катею. Він міцно тримав її під столом за руку, не відпускаючи ні на секунду, ніби все ще боявся, що це диво може зникнути. Його волосся також відросло, але на скронях залишилися шляхетні сиві пасма — пам'ять про ту страшну ніч. Він дивився на свою дружину з такою безмежною, глибокою ніжністю, якої від колишнього цинічного Воропаєва ніхто й ніколи не міг очікувати.

— Воропаєв, ти мені руку зламаєш, — тихо, з теплою посмішкою прошепотіла Катя, нахилившись до його вуха.

— Я тримаю тебе, Пушкарьова, щоб ти знову не вигадала якийсь дурний план таємного порятунку людства, — так само тихо, з колишньою фірмовою іронією, але абсолютно закохано відповів Саша. — Ти тепер від мене нікуди не дінешся. Офіційно і назавжди.

Він підніс її долоню до своїх губ і ніжно поцілував обручку, яку вона з гордістю носила знову. Ті папери про розлучення, які вони колись підписали під дощем у Москві, давно згоріли в каміні, залишивши по собі лише спогад про те, як близько вони були до втрати всього.

Катя подивилася на свою велику, дивну, але таку згуртовану родину. Андрій і Кіра весело сперечалися про нову літню колекцію, батьки з посмішкою слухали їх, а Саша обіймав її за плечі, даруючи тепле відчуття абсолютної безпеки. Вони пройшли крізь розлучення, смертельну хворобу і тридцять відсотків шансу на операційному столі. Але кохання, за яке вони вирішили боротися разом, виявилося сильнішим за будь-яку медичну статистику. Попереду на них чекало довге, щасливе і тепер уже точно спільне життя.