Катя Пушкарьова та Олександр Воропаєв розлучалися

Офіс «Zimaletto» давно перестав бути для них полем бою, але сьогодні його стіни знову тиснули на обох. Катя сиділа у своєму кабінеті голови ради директорів. Перед нею лежала папка з документами про розірвання шлюбу. Коли три роки тому, після її остаточного розриву зі Ждановим та гучного банкрутства Воропаєва, вони неочікувано для всіх зблизилися, це здавалося викликом усьому світу. Самовпевнений, цинічний Саша та раціональна, сильна Катя. Вони стали ідеальними бізнес-партнерами та пристрасними коханцями. Але, як виявилося, два лідери в одному домі просто випалили простір навколо себе.

Двері відчинилися без стуку. Саша Воропаєв увійшов своєю звичною впевненою ходою, хоча в його очах замість звичного сарказму читалася глуха втома. Він сів у крісло навпроти неї, закинувши ногу на ногу.

— Ну що, Катерино Валеріївно, фінальний звіт нашого спільного підприємства готовий? — криво посміхнувся він, кивнувши на папери.

— Готовий, Олександре Юрійовичу, — спокійно відповіла Катя, хоча всередині все стиснулося від цієї його звички маскувати біль під офіційністю. — Твої юристи перевірили угоду. Поділ часток компанії абсолютно рівний. Ніхто нікого не ошукав.

Саша мовчки взяв зі столу ручку. Він дивився на Катю — вже давно не ту наївну дівчинку в окулярах, а елегантну, залізну леді, яка колись прорахувала його фінансовий крах, а потім врятувала від нього ж.

— Знаєш, — тихо сказав Саша, вперше за довгий час знявши свою маску циніка. — Моя сестричка Кіра досі впевнена, що ти підсипала мені якесь зілля, раз я одружився з Пушкарьовою. А Жданов при зустрічі досі відводить очі.

— Вони ніколи не розуміли, що ми були єдиними, хто бачив одне одного справжніми, — Катя сумно посміхнулася, підперезавши підборіддя руками. — Ти не грав зі мною в принца, Саш. А я не чекала від тебе казки.

— Але казки не вийшло навіть у нас, — Саша швидко, рішучим розчерком поставив свій підпис під заявою про розлучення. — Ми занадто схожі, Катю. Два егоїсти, для яких робота і влада завжди були на першому місці. Ми просто з'їли одне одного.

Катя взяла папір до себе. Рука на мить здригнулася. Вона згадала їхні нічні розмови на кухні, коли Саша без краватки, зламаний черговою кризою, дозволяв собі бути слабким лише поруч із нею. Згадала, як він захищав її перед акціонерами. Вони справді любили — по-своєму, гостро, безжально.

Вона поставила свій підпис поруч.

— Справу закрито, — тихо промовила Катя, закриваючи папку.

Саша підвівся, підійшов до її столу і нахилився. Замість сухого прощання він ніжно, але вагомо поцілував її в чоло — жест, якого він ніколи не дозволяв собі на людях.

— Залишайся такою ж акулою, Пушкарьова, — прошепотів він. — Без мене в цій раді директорів тебе нікому буде дратувати.

— Я впораюся, Воропаєве, — відповіла вона, дивлячись прямо в його сірі очі.

Він розвернувся і вийшов, зачинивши за собою двері. Катя підійшла до великого вікна, що виходило на галасливу вулицю. Вона бачила, як Саша вийшов з будівлі «Zimaletto», сів у своє авто й рушив у бік центру. Вони розлучилися, але Катя знала: жоден чоловік у її житті більше не зможе зрозуміти її так, як цей нестерпний, але такий рідний Воропаєв.

Щойно Саша Воропаєв вийшов із кабінету, Катя не встигла навіть сховати документи в сейф, як двері приймальні з гуркотом відчинилися. На порозі стояла Кіра. Її бездоганний костюм та ідеальна укладка здавалися бронею, але в очах палала суміш тріумфу та глибокої образи за брата. Слідом за нею, намагаючись утримати ситуацію під контролем, швидко зайшов Андрій Жданов.

— Ну що, Катерино Валеріївно, шоу закінчено? — з порога випалила Кіра, схрестивши руки на грудях. — Я щойно бачила Сашу внизу. Він виглядав так, ніби підписав собі смертний вирок. Ти все-таки домоглася свого? Витиснула з нього акції і викинула?

Катя навіть не ворухнулася. Вона спокійно підвела погляд на колишню суперницю, а потім перевела його на Андрія. Жданов виглядав розгубленим. Він дивився на Катю з тим самим болісним виразом обличчя, який з'являвся у нього щоразу, коли він усвідомлював, що вона остаточно належить іншому світу — світу, де його більше немає.

— Кіро, заспокойся, — спробував втрутитися Андрій, торкнувшись її плеча. — Ми прийшли обговорити квартальний звіт, а не...

— Ні, Андрію, замовкни! — різко обірвала його Кіра. — Я три роки мовчала, поки мій брат руйнував своє життя заради цієї... цієї жінки! Він став чужим для власної родини. А тепер ви розлучаєтесь, і вона знову залишається на вершині, а Саша йде ні з чим?

Катя повільно підвелася з-за столу. Вона взяла папку з документами і простягнула її Кірі.

— Подивися сама, Кіро Юріївно, — твердо, без тіні роздратування сказала Катя. — Там підписи обох сторін. Жодних судових позовів, жодних претензій. Саша забрав свої тридцять відсотків акцій і грошову компенсацію за реструктуризацію філіалу. Я ніколи не грала з твоїм братом у брудні ігри. На відміну від деяких людей у цій будівлі.

Цей натяк шпигнув Андрія прямо в серце. Він зробив крок уперед, уважно дивлячись на Катю.

— Катю... це правда? Все скінчено? — у його голосі проскочила ледь помітна, егоїстична надія. Надія на те, що тепер, коли Воропаєва немає поруч, усе можна повернути назад.

Катя помітила цей блиск у його очах і лише гірко посміхнулася.

— Так, Андрію. Все скінчено, — відповіла вона, дивлячись йому прямо в очі, від чого Жданов мимоволі зніяковів. — Але якщо ти думаєш, що це повертає нас у минуле — ти помиляєшся. Саша був єдиним, хто любив мене не за «Zimaletto», не за порятунок компанії і не через почуття провини. Ми розійшлися, бо стали занадто сильними для одного шлюбу. Але він назавжди залишиться чоловіком, який навчив мене поважати себе

Кіра, яка уважно гортала документи, раптом зупинилася. Вона побачила, що Саша дійсно отримав навіть більше, ніж вимагали його юристи. Катя віддала йому частину активів, яку могла б легко відсудити. Навіть у розлученні Пушкарьова виявила шляхетність, якої Воропаєви ніколи не чекали від ворогів.