Глава 22.

Оскільки в мене вдома нас із божевільним чаклуном почали б шукати в першу чергу, вирушили ми не до мене, а до нього. Причому по дорозі Сергій безперестанку бурчав на тему того, що через одну божевільну відьму він постійно влипає в неприємності.

- Тобто і в ліс я сама тебе постійно заводила, і на прокляття ти через мене натрапив?  - Скептично уточнила у хлопця.

Той голосно пирхнув, але сипати скаргами перестав і на кілька хвилин замовк.

Тільки через деякий час цікавість у ньому переборола гордість і однокласник поцікавився:

- То що там сталося?

Усміхнулася в передчутті і тихенько промовила:

- Ти ж знаєш, що Данило - козел?

- Це всі знають, - озвався хлопець.

Ми якраз підійшли до його будинку і він, відчинивши двері, пропустив мене всередину.  Зрозуміло, моя скромна персона одразу кинулась у бік кухні, де й зависла, бо на столі стояв великий пиріг.

- Кла-ас, - захоплено простягла я, дивлячись на ласощі.

Однак Марков поставився до випічки менш радісно.

- Я б на твоєму місці не спокушався, - промовив він.  - Мама тільки тиждень тому почала вчитися готувати, до того все батько робив.  Не впевнений, що на смак він так само гарний, як і на вигляд.

Прислухатися до попереджень чаклуна я не стала і відрізала собі величезний шматок пирога, а потім мало не повністю запхала його в рот.

Так, дарма я це таки зробила.

Треба віддати Сергію належне, він майже не сміявся, дивлячись на те, як я біжу в туалет, щоб виплюнути те, що так необачно вирішила з'їсти.  Варто визнати, що пані Маркова справді не встигла за тиждень осягнути всі таємниці кулінарної майстерності.

- А я попереджав, - все-таки промовив Сергій.

- Щоб тобі так само погано, як і мені, було, - видихнула я.

Марков, що вже встиг напружитися, здивовано на мене подивився і прошепотів:

- Нічого.  У тому сенсі, що або тобі зараз добре, - глузливо глянула у бік скривилася і висунула інший варіант, - або прокляття не працюють.

Особисто я схилялася до другого варіанту, тому що після куховарства матінки чаклуна добре мені точно не було.  Принаймні, у роті присмак був досі жахливий.

Не стримавшись, підійшла до раковини і просто з-під крана випила води.  Краще не стало, але хоч присмак зник.

- Напевно, всі сили пішли на перетворення Данила на козла, - поскаржилася однокласнику.

Сергій, що здригнувся, глянув на мене, немов кролик - на зперту прямо з-під носа останню морквину.

– І я пропустив таке?  – сумно запитав хлопець.

Так, зараз, після того, як ганьба Кравченко закінчилася, а я опинилася на відстані від нього та інших перевертнів, варто було визнати, що картина справді була непогана.  Багато б я віддала, щоб ще раз побачити Данила в образі рогатої тваринки.

- Зате ти підірвав житло кошаків, - підбадьорила чаклуна.

Той одразу ж повеселішав.

- До речі, як ти це зробив?  – все ж таки поцікавилася у хлопця.

- А ось секрет, - поважно надувся той.

Ага, прямо картина «дитятко дорвалось». Знати б ще, як воно до вибухової речовини дорвалось...

- Головне, мій дім так не підривай, і можеш залишити цю таємницю при собі, - звернулася до хлопця.

Той багатозначно хмикнув і зібрався вже було щось відповісти, як пролунав стукіт у вхідні двері.

- Ти когось чекаєш?  – тихо спитала у Маркова.

Той замотав головою.

- Може, твої коти приперлися?  – обвинувально тицьнули в мою бік пальцем.  -  Враховуй, сама їм відкриватимеш.

- Та хто ж сперечається, - відгукнулася я, виштовхуючи чаклуна в коридор і закриваючи двері у ванну.

Нехай сам із відвідувачами розбирається, а я в будиночку.

Однак моїм планам не судилося здійснитися, тому що незабаром дверцята відчинилися, і на порозі з'явилася зосереджена Софія.

"Головне - невимушеність", - говорила мама.

якщо треба - здайся всім психом і люди самі з тобою не захочуть зв'язуватися.

Тому я радісно посміхнулася дівчині і захоплено вигукнула:

- Яким вітром?

Але жест доброї волі не було оцінено. Софія тільки очі закотила і продовжила мене з цікавістю роздивлятися.

- Може, пройдемо у вітальню і поговоримо?  - Запропонувала вона.

Тяжко зітхнувши, погодилася з дівчиною.

І тільки обурений Сергій не вписувався в атмосферу.

- Непогано ви так у моєму будинку розпоряджаєтеся, - бурчав чаклун.

До речі про його будинок.

- У мене всього два питання, - звернулася до Рогової, коли ми влаштувалися у вітальні.  – Як ти знайшла нас?  І чому ти тут одна, без цілої зграї божевільних котів?

Софія граційно закинула ногу на ногу і сказала:

- Думаю, що відповім на обидва запитання, сказавши, що єдина бачила у вікно цього відомого юнака.

Сергій, якому й присвячувалися ці слова, скромно похнюпився.  Хоча щось мені підказувало, що чаклун просто замислює чергову пакість.

Софія тим часом, не відводячи від мене погляду, порадила:

- Краще мені одразу все розкажи.

Ну, принаймні, це прохання було оформлене ввічливіше, ніж попереднє.

Напевно, тому я вирішила чесно відповісти дівчині:

– Розумієш, ми відьми.  І я, і він.

Коли пішов кивок у бік Сергія, той надувся і поспішив відзначити:

- Я не відьма, а чаклун.

Здається, у когось на цьому пунктик.  Так-так, варто запам'ятати, новий привід для знущань буде.

- Ось, власне, і вся розповідь, - знову звернулася до дівчини.

- І все?  – здивовано підняла брови.

Знизавши плечима, подивилася на Маркова, сподіваючись, що він зможе щось додати.

- А Соломію краще не злити, - не залишився у боргу Сергій. - Коли вона сипле прокльонами, то вони мають неприємну властивість збуватися.

Тут вже Рогова не стримала посмішки.

- Мала честь переконатися, - посміхнулася дівчина.

Марков ображено засопів.

- Чому всі бачили його перетворення на козла, а я ні?  – ображено запитав хлопець.

- Менше будівлі треба було підривати, - показала я язик чаклунові.